Сабіна робила для цього все можливе.
Брайс і Сабіна зненавиділи одна одну з того першого дня в університеті Міста Півмісяця, коли Альфа Зграї презирливо посміхнулася, глянувши на сусідку по кімнаті її єдиної доньки — нікчемну напівкровку. А Даніку Брайс полюбила тієї ж миті, коли нова сусідка все одно, вітаючись, простягла їй руку, а потім сказала, що Сабіна просто розізлилася, бо сподівалася попускати слину на м’язистого вампіра.
Даніка рідко дозволяла думкам інших — особливо Сабіни — підточувати її чванькувату поведінку і псувати її веселий настрій, утім у такі важкі дні, як цей… Брайс підняла руку і широким утішливим рухом провела по м’язистому боці Даніки.
— Гадаєш, Бріґґс зводитиме порахунки з тобою або зі зграєю? — спитала Брайс, відчуваючи, як усередині все стискається. Даніка затримала Бріґґса не сама — він міг помститися їм усім.
Даніка наморщила писок.
— Не знаю.
Два слова луною відбилися між ними. У рукопашному двобої Бріґґсу нізащо не вистояти проти Даніки. Але одна з тих його бомб могла все змінити. Якби Даніка здійснила Занурення у безсмертя, то, ймовірно, вижила би. Але оскільки вона цього не зробила — оскільки вона була єдиною зі Зграї Дияволів, хто досі цього не зробив… У Брайс пересохло в роті.
— Будь обережна, — тихо промовила вона.
— Буду, — відповіла Даніка, чий теплий погляд досі затьмарювали тіні. Але потім вона зателіпала головою, ніби обтрушуючись від води, — суто собачий рух. Брайс часто захоплювалася тим, як Даніка могла відганяти власні страхи, чи принаймні ховати їх достатньо глибоко, щоб рухатися далі. І справді, Даніка змінила тему.
— Сьогодні на зустрічі буде твій брат.
«Неповнорідний брат, — подумки виправила її Брайс. — Неповнорідний брат і повноцінний фейський засранець».
— І?
— Просто вирішила попередити, що побачуся з ним, — вираз на вовчій морді трохи пом’якшився. — Він спитається про тебе.
— Перекажи Рунну, що в мене купа важливих справ, а він нехай іде у сраку.
Даніка фиркнула від сміху.
— А де саме ти збираєшся шукати Ріг?
— У храмі, — зітхнувши, відповіла Брайс. — Чесно кажучи, я цілісінькими днями вивчаю цю справу і нічого не можу зрозуміти. Ні підозрюваних, ні чуток на М’ясному Ринку про продаж Рога, ні мотивів для того, хто взагалі на це спромігся. Ріг настільки відомий, що той, хто його вкрав, дуже з цим заморочився, — вона насуплено глянула у ясне небо. — Я не здивуюся, якщо з цим і було пов’язане вимкнення електрики — якщо хтось відключив електросистему міста, щоб украсти Ріг у раптовому хаосі. У місті є близько двадцяти людей, здатних на такий підступний план, і в половини з них є можливості його втілити.
Хвіст Даніки смикнувся.
— Якщо вони здатні утнути щось подібне, то я б радила триматися подалі. Помороч трохи голову Джесібі, змусь її думати, що шукаєш Ріг, а потім залиш цю затію. На той час або Ріг з’явиться, або вона перейде до свого наступного дурного квесту.
— Я просто… Було би добре знайти Ріг. Для моєї власної кар’єри, — зізналася Брайс. Що б це не означало. Рік роботи в галереї не викликав нічого, крім огиди до непристойно великих грошей, що їх багатії тринькали на старезний мотлох.
Очі Даніки блиснули.
— Так, я знаю.
Брайс смикнула сюди-туди крихітну золоту підвіску — кулон у вигляді трьох переплетених кіл — по тонкому ланцюжку, що висів у неї на шиї.
Даніка вирушала на патрулювання озброєна пазурами, мечем і пістолетами, а ось щоденні обладунки Брайс складалися виключно з нього — архезійського амулета завбільшки з ніготь її великого пальця, подарунка Джесіби у її перший робочий день.
«Цілий захисний костюм у намисті», — здивувалася тоді Даніка, коли Брайс продемонструвала його солідні функції захисту від впливу різноманітних магічних речей. Архезійські амулети коштували недешево, але Брайс не тішилася надміру і розуміла, що її хазяйкою керувала виключно своєкорисливість. Якби у Брайс не було амулета, сума страхових виплат була би просто кошмарною.
Даніка кивком вказала на намисто.
— Не знімай його. Особливо якщо влазиш у цю брудну справу з Рогом.
Попри те що потужні сили Рога вже давно вичерпалися, якщо його вкрав хтось могутній, Брайс знадобиться увесь можливий магічний захист.
— Ага, аякже, — промовила Брайс, хоча Даніка мала рацію. Отримавши намисто, вона ніколи його не знімала. Брайс розуміла, що навіть якщо Джесіба колись турне її з роботи, їй доведеться знайти спосіб зробити так, щоб намисто лишилося у неї. Даніка не раз і не два повторювала це їй, не в змозі опиратися інстинкту Альфи вовків захищати за будь-яку ціну. Ось почасти за це Брайс і любила її — й ось чому в такі миті її груди розпирало від любові і вдячності.