Ісая махнув у бік ЦДР і Коміціуму в його центрі:
— Забери з казарми свої речі. Мені треба декуди навідатися перед зустріччю з Михеєм, — Гант запитально подивився на нього, й Ісая скривився. — Треба завітати до Принца Рунна, щоб підтвердити алібі Квінлан.
Цей візит на хрін не впав ні Ганту, ні Ісаї, але протокол є протокол.
— Хочеш, я піду з тобою? — запитав Гант. Це було найменше, що він міг запропонувати.
Кутик рота Ісаї вигнувся.
— Враховуючи, що востаннє, коли ви опинилися разом в одному приміщенні, ти зламав Данаану носа, я відмовлюся.
Мудре рішення.
— Він на це заслужив, — процідив Гант.
На щастя, ця подія — інцидент, як назвала її Наомі, — потішила Михея. Не кожного дня вони надирали фейцям дупи, тож навіть Губернатор потайки зловтішався поразкою Принца у сутичці, що сталася минулого року під час святкування Дня весняного рівнодення. За це він нагородив Ганта цілим тижнем відпустки. Тимчасове відсторонення, як заявив тоді Михей — але до пари з цим відстороненням ішов чек на кругленьку суму і зменшення його боргу на три смерті.
— Я зателефоную пізніше — розкажеш, як справи, — промовив Ісая.
— Щасти тобі.
Ісая обдарував його втомленою, вимученою посмішкою — єдиний натяк на важку одноманітну роботу, яку він виконував усі ці роки з двома рабськими татуюваннями, — і вирушив на пошуки Рунна Данаана, Кронпринца вальбарських фейрі.
Брайс пройшлася виставковою залою, зашипіла від болю в нозі й скинула свої туфлі з такою силою, що одна з них вдарилася об стіну, і стародавня ваза на полиці затряслася.
— Коли приб’єш яйця Ганта Аталара до стіни, зроби послугу — надійшли мені фото, — промовив холодний голос за її спиною.
Брайс глянула на екран, який знову ожив, — і чаклунку, яка досі сиділа на своєму місці.
— Джесібо, ви справді хочете у це встряти?
Чаклунка по-королівські невимушено відкинулася на спинку позолоченого крісла.
— Стара добра помста вже не спокушає?
— Я гадки не маю, хто міг бажати Даніці та зграї смерті. Взагалі.
Усе здавалося логічним, коли вважалося, що це Бріґґс викликав демона-вбивцю: того дня його звільнили, Даніка була знервована і засмучена, а потім вона померла. Але якщо це не Бріґґс, плюс убито Максимуса Терціана… Брайс не знала, з чого почати.
Але вона це зробить. Знайде вбивцю, ким би він не був. Почасти для того, щоб Михей Домітус узяв назад свої слова про те, що вона може бути фігуранткою цієї справи, але… Брайс скрипнула зубами. Вона знайде того, хто це зробив, і змусить його жалкувати про те, що взагалі народився.
Намагаючись не кульгати, Брайс підійшла до стола і вмостилася на краю.
— Певно, Губернатор у відчаї, — і несповна розуму, якщо звернувся по допомогу до неї.
— Мені байдуже до планів Губернатора, — промовила Джесіба. — Грай у мстивого детектива скільки влізе, Брайс, але не забувай, що у тебе є робота. Зустрічі з клієнтами не мають відійти на другий план.
— Знаю, — Брайс пожувала щоку зсередини. — Якщо той, хто стоїть за цими вбивствами, досить сильний, щоб викликати для брудної роботи такого демона, то я теж, імовірно, помру, — вкрай імовірно, враховуючи те, що вона ще не вирішила, коли їй виконувати Занурення і чи виконувати його взагалі.
Блискучі сірі очі чаклунки ковзнули по її обличчі.
— Тоді тримай коло себе Аталара.
Брайс розсердилася. Наче вона якась маленька дівчинка, що потребує захисту великого сильного воїна.
Навіть якщо так почасти і було. Тобто, здебільшого так і було. Абсолютно точно так і було, якщо того демона знову прикличуть.
Але… справді, треба скласти список підозрюваних. І ще одне завдання: скласти список останніх місць, у яких була Даніка… Від цієї думки Брайс напружилася всім тілом.
Вона може прийняти захист Аталара, але не збирається полегшувати життя цьому самовдоволеному придурку.
Задзвонив телефон Джесіби, і та глянула на екран.
— Терціан-старший, — сказала чаклунка, кинувши на Брайс застережливий погляд. — Якщо я почну втрачати гроші через твої ігри у детектива з Умброю Мортісом — оберну тебе на черепаху. — Вона піднесла телефон до вуха, і відеотрансляція обірвалася.
Брайс шумно видихнула і натиснула кнопку, ховаючи екран за панелями в стіні.
Тиша галереї обвилася навколо неї, вгризаючись у кістки.
Лехаба, здавалося, уперше не підслухувала. Стугонливу тишу не переривав ні стукіт у залізні двері, ні шепіт крихітної, невиліковно допитливої вогняної спрайти.