Брайс поставила лікоть на прохолодну поверхню стола і сперлася чолом на долоню.
Даніка ніколи не казала, що знайома з Максимусом Терціаном. Вони ніколи не говорили про нього — ні разу. І це все, з чого вона мала почати?
Якщо не Бріґґс прикликав того демона, то вбивство Даніки та зграї втрачало всякий сенс. Чому демон обрав їхню квартиру, якщо вона була на третьому поверсі в будинку, в якому начебто велося відеоспостереження? Убивство було умисне. Даніка і вовки, а також Терціан, були мішенями, а зв’язок Брайс з останнім був жахливим збігом обставин.
Брайс покрутила свій амулет на золотому ланцюжку, смикаючи його сюди-туди.
Пізніше. Вона подумає про це ввечері, тому що… Вона глянула на годинник. От зараза.
За сорок п’ять хвилин у неї була зустріч із черговим клієнтом, а це означало, що їй доведеться продиратися крізь купу документів на придбану вчора свадґардську дерев’яну скульптуру.
Або, можливо, їй слід попрацювати над своїм резюме, яке вона зберігала на своєму комп’ютері у секретній теці з обманною назвою «Постачальники паперу. Таблиці».
Джесіба, яка повісила на неї відповідальність за все, починаючи з поповнення запасів туалетного паперу до замовлення паперу для принтера, ніколи б не відкрила цієї теки. Вона ніколи б не побачила, що серед реальних документів, що їх туди накидала Брайс, була одна тека — «Рахунки за канцтовари. Березень», — в якій замість таблиці містився супровідний лист, резюме і напівзаповнені анкети на вакансії у десяти різних місцях.
Деякі були без шансів на успіх. «Помічник куратора Художнього музею Міста Півмісяця». Наче вона зможе отримати цю роботу, не маючи ступеня ні з мистецтва, ні з історії. Особливо тоді, коли більшість музеїв вважали, що такі місця, як галерея «Грифон», повинні бути заборонені.
Інша вакансія — «Особистий помічник міс Крутої Юристки» — та сама хрінь. Інша обстановка, інша начальниця, але така ж паршива рутина.
Але ці вакансії були для неї виходом. Так, їй доведеться знайти якийсь спосіб домовитися з Джесібою щодо своїх боргів, та й від самої згадки про те, що вона хоче піти, чаклунка могла обернути її на якусь повзучу гадину, але… Довбатися з заявками, без кінця правити своє резюме — від цього їй кращало. Іноді.
Але якщо вбивця Даніки знову заявив про себе, якщо перебування на цій безперспективній роботі може допомогти… Тоді ці резюме — лише марнування часу.
У темному екрані її телефона слабко відбилося світло ламп з-під високої стелі.
Зітхнувши ще раз, Брайс ввела пароль і зайшла у розділ повідомлень.
«Ти про це не пошкодуєш. У мене було багато часу подумати про те, чим я тебе балуватиму. Про всі розваги, які на нас чекають».
Вона могла повторити повідомлення Коннора напам’ять, але читати їх було ще більш боляче. Так боляче, що вони відбивалися у кожній її клітинці й темних залишках її душі. Тому вона завжди їх читала.
«Іди розважайся. Побачимося через пару днів».
Білий екран опікав їй очі.
«Напиши, коли безпечно дістанешся додому».
Вона закрила повідомлення. Але не наважилася відкрити голосову пошту. Зазвичай для цього їй потрібно було опинитися у щомісячній емоційній згубній вирві. Щоб прослухати голосові повідомлення. Щоб знову почути смішливий голос Даніки.
Брайс глибоко вдихнула і видихнула, ще раз і ще.
Вона знайде того, хто стоїть за цими вбивствами. Заради Даніки, заради Зграї Дияволів — вона це зробить. Зробить будь-що.
Брайс знову розблокувала телефон і почала набирати групове повідомлення для Юніпер і Ф’юрі. Не те щоб Ф’юрі колись відповідала — ні, це була двостороння переписка між нею і Юніпер. Вона набрала половину повідомлення: «Філіп Бріґґс не вбивав Даніку. Вбивства відновились, і я…» — а тоді видалила. Михей наказав тримати язика за зубами, а якщо її телефон зламають… Вона не ризикуватиме, щоб її не зняли з цієї справи.
Ф’юрі вже напевно було про це відомо. Це вона — так звана подруга — не вийшла з нею на зв’язок… Брайс відігнала цю думку. Вона розповість про все Юніпер особисто при зустрічі. Якщо Михей мав слушність і між нею та вибором жертв існував якийсь зв’язок, вона не могла залишити Юніпер у невіданні. Не могла втратити ще одну близьку душу.
Брайс глянула на запечатані залізні двері. Потерла ногу, що нила, й підвелася.
І рушила вниз у супроводі тиші.
14
Рунн Данаан стояв перед високими дубовими дверима батьківського кабінету і, збираючись із силами, намагався заспокоїти дихання.