Це ніяк не було повязано з тим, що він щойно пробіг тридцять кварталів — від свого неофіційного офісу над забігайлівкою на Старій Площі до батьківської розлогої мармурової вілли у самісінькому центрі П’яти Троянд. Рунн видихнув і постукав.
Він знав, що без дозволу краще не заявлятися.
— Заходь, — холодний чоловічий голос пронизав двері й самого Рунна. Але той надійно приховав шалений стукіт свого серця і прослизнув до кімнати, зачинивши за собою двері.
Особистий кабінет Короля Осені був просторіший за більшість будинків на цілу сім’ю. Біля кожної стіни, підіймаючись на висоту двох поверхів, стояли книжкові полиці, ущерть наповнені фоліантами й артефактами — старими й новими, магічними і звичайними. Прямокутний простір розділявся навпіл золотистим балконом, на який можна було піднятися гвинтовими сходами спереду і ззаду, а важкі оксамитові портьєри зараз блокували ранкове світло, що лилося у високі вікна, які виходили на внутрішній двір вілли.
Увагу Рунна привернув орерій у дальньому кінці кабінету: робоча модель планетної системи, яка включала у себе сім планет, їхні супутники і сонце, і була зроблена з чистого золота.
У дитинстві Рунн зачаровувався орерієм. Тоді він іще був достатньо простодушним — не вірив, що батькові насправді було на нього начхати, — і годинами спостерігав за тим, як той займався якимись спостереженнями й розрахунками і записував їх у свої чорні шкіряні блокноти. Рунн лише раз спитав його, що саме він шукає.
«Закономірності», — тільки й відповів тоді батько.
Король Осені сидів за одним із чотирьох масивних робочих столів, однаково завалених книжками та безліччю скляних і металевих приладів для дослідів із тими довбаними закономірностями. Рунн проминув один зі столів, де у скляній сфері, встановленій над пальником — який батько, найімовірніше, створив сам, — булькала переливчаста рідина, випускаючи клуби фіолетового диму.
— Мені слід одягти захисний костюм? — спитав Рунн, прямуючи до стола, за яким батько вдивлявся у призму близько тридцяти сантиметрів завдовжки, поміщену в якийсь хитромудрий срібний пристрій.
— Викладай свою справу, Принце, — коротко сказав батько, наближаючи бурштинове око до окуляру на вершині призми.
Рунн утримався від коментаря про те, що б сказали платники податків цього міста, якби дізналися, як один із сімох Правителів проводить свої дні. Шістка нижчих призначалася Михеєм, а не обиралася демократичним шляхом. Проводилися численні ради у межах інших рад, покликані створити у населення ілюзію контролю, але основні положення були прості: містом правив Губернатор, а решта Правителів — власними районами під його керівництвом. Окрім того, 33-й Легіон підпорядковувався безпосередньо Губернатору, а Допоміжні сили — Правителям Міста, ділячись на підрозділи відповідно до районів і рас тих, хто у них служив. А ось далі картина була не дуже ясна: вовки заявляли, що командування Допоміжними силами належало зграям перевертнів, а фейрі натомість наполягали, що ця честь належить їм. Це ускладнювало розподіл — і виконання — обов’язків.
Рунн уже п’ятнадцять років очолював фейський підрозділ Допоміжних сил. Його батько віддав наказ — і він скорився. У нього не було іншого вибору. Добре, що все своє життя він готувався стати умілим, смертельно небезпечним вбивцею.
Не те, щоб від цього йому було якось особливо радісно.
— Відбувається якась чортівня, — промовив Рунн, зупинившись по інший бік стола. — До мене щойно навідався Ісая Тиберіан. Минулої ночі було вбито Максимуса Терціана точнісінько у такий же спосіб, як було вбито Даніку та її зграю.
Його батько підкрутив якийсь циферблат на пристрої з призмою.
— Мені доповіли про це ще зранку. Виявляється, Філіп Бріґґс їх не вбивав.
Рунн завмер.
— І коли ти збирався мені про це розповісти?
Батько підвів погляд від вигадливого пристрою.
— Хіба я маю звітувати перед тобою, Принце?
Ні, звісно, цей покидьок не мав перед ним звітувати, якщо не зважати на його титул. Хоча їхні сили були майже на одному рівні, фактом лишалося те, що Рунн, попри свій статус Зоренародженого і володаря Зоряного Меча, завжди трішечки не дотягуватиме до свого батька. Відтоді, як п’ятдесят років тому він пройшов своє Випробування і здійснив Занурення, Рунн так і не вирішив, чи ця невдала спроба стати могутнішим за батька була порятунком, чи радше прокляттям. З одного боку, якби він перевершив батька, то умови гри змінилися б на його користь. З іншого боку, тоді за ним міцно би закріпився статус його суперника.