Обличчя батька не видало жодної емоції.
— І все ж той факт, що дівчисько було в клубі у ніч обох убивств і спілкувалося з жертвами за кілька годин до їхньої смерті, є не дуже втішним.
— Брайс не має ніякого стосунку до вбивств, — напружено промовив Рунн. — Попри гівняне алібі, Губернатор, напевно, теж так вважає, оскільки Тиберіан присягався, що тепер її охороняє 33-й Легіон.
Цей жест із боку янголів викликав би захоплення, якби всі вони не були зарозумілими придурками. На щастя, цього разу до Рунна завітав не найбільший крилатий нахаба.
— У цього дівчиська завжди був приголомшливий талант опинятися не в тому місці.
Рунн стримав гнів, який завібрував у ньому, магія тіні намагалася сховати його, закрити від сторонніх очей. Це була ще одна причина, з якої батько його недолюблював: окрім обдарувань Зоренародженого, переважна частина магії Рунна була властива роду його матері: фейцям, які правили Аваленом — північним островом, оповитим туманом. Священним серцем світу фейрі. Батько перетворив би Авален на попіл, якби міг. Те, що Рунн не вмів прикликати полум’ям, як батько, як більшість вальбарських фейрі; те, що він натомість володів аваленськими вміннями — лише частину з яких він відкрито виявляв — прикликати тіні й проходити крізь них, було для батька образою, якої не можна було вибачити.
Між батьком і сином запанувала тиша, яку переривало лише металеве цокання орерія на іншому боці кімнати, де планети поволі рухалися по своїх орбітах.
Батько взяв призму і підніс її до першосвітла, що мерехтіло в одній з трьох кришталевих люстр.
— Тиберіан сказав, що Губернатор хоче, аби ці вбивства трималися у таємниці, але я прошу твого дозволу попередити свою матір, — протягнув Рунн, з силою витискаючи кожне слово. Я прошу твого дозволу.
Його батько махнув рукою.
— Дозволяю. Вона дослухається до попередження.
Як вона і робила все своє життя — слухалася всіх.
Вона послухається і зачаїться, і без сумніву, радо погодиться на додаткову охорону своєї вілли, що була розташована за квартал від вілли Рунна, доки усе не владнається. Можливо, він сьогодні навіть залишиться ночувати у неї.
Мати Рунна не була королевою — не була навіть дружиною чи парою. Ні, його мила добра мати була обрана з однією метою — народження потомства. Після кількох століть правління Король Осені вирішив, що хоче мати спадкоємця. Будучи донькою знатного шляхетного дому, який дезертирував з королівського двору Авалена, вона з радістю виконала свій обов’язок, вдячна за наданий їй довічний привілей. За всі свої сімдесят п’ять років Рунн ніколи не чув від неї жодного лихого слова про батька. Про життя, до якого її призвали.
Навіть коли у батька почався той таємний і злощасний роман з Ембер, мати не ревнувала. У нього було чимало жінок і до неї, і після неї. Утім, жодну з них не було офіційно обрано, як її — для продовження королівського роду. А коли з’явилася Брайс, ті кілька разів, коли його мати бачилася з нею, вона ставилася до неї по-доброму. Навіть з любов’ю.
Рунн до кінця не розумів, чи захоплювався він матір’ю, яка жодного разу не поставила під сумнів своє життя у золотій клітці, чи це з ним було щось не те, якщо його таке життя обурювало.
Можливо, він ніколи не зрозуміє матір, однак це не применшувало його величезної гордості за те, що він пішов у неї та успадкував уміння її роду. За те, що магія тіні відрізняла його від покидька перед ним, і була постійним приємним нагадуванням про те, що він не повинен перетворитися на владного придурка. Хоча більшість родичів з Авалену були не набагато кращі. Особливо двоюрідні брати і сестри.
— Можливо, тобі слід самому зателефонувати їй і попередити, — промовив Рунн. — Вона оцінить твою турботу.
— У мене інші справи, — стримано відповів батько. Рунна завжди дивувало те, яким холодним був його батько, попри полум’я, що палало у його жилах. — Ти можеш сам її повідомити. І надалі утримайся від коментарів про те, як мені будувати стосунки з твоєю матір’ю.
— У вас немає стосунків. Ти запліднив її, як кобилу, і відправив на вигін.
По кімнаті заіскрили жаринки.