Гант не звертав на них уваги. Він перевірив час на телефоні. Чверть на дев’яту. Він досить довго чекав, щоб подзвонити. Набравши номер, він приклав телефон до вуха і почав рахувати гудки: один, два…
— Будь ласка, скажи, що Брайс жива, — почувся у слухавці захеканий голос Ісаї, з якого Гант зрозумів, що той або тренувався у казарменій спортзалі, або насолоджувався компанією свого хлопця.
— Наразі — так.
Почувся електронний писк, ніби Ісая зменшував швидкість бігової доріжки.
— Мені потрібно знати, чому ти так скоро телефонуєш? — Пауза. — Чого ти на Вулиці Самсона?
Хоча Ісая, найімовірніше, відстежив його місцеперебування за маячком на його телефоні, Гант насуплено глянув у бік найближчої видимої камери. Ймовірно, камери були сховані у кипарисах і пальмах, що росли вздовж тротуарів, чи були замасковані під голівки розприскувачів, що стирчали з вогкої трави квітників, або були вбудовані у залізні ліхтарні стовпи, як-от той, на який спирався Гант.
Хтось завжди спостерігав. У цьому довбаному місті, на континенті й усьому світі хтось завжди спостерігав. Камери, надійно захищені закляттями, були буквально бомбостійкими. Навіть якщо смертельна магія сірчистих ракет Астерійської Гвардії перетворить це місто на руїни, камери продовжуватимуть запис.
— Ти знав, — промовив Гант, трохи знизивши голос, поки вулицю перетинала зграйка перепелів — напевно, якесь сімейство крихітних перевертнів, — що химери можуть зламувати замки, відчиняти двері та стрибати з одного місця на інше з такою легкістю, ніби це просто перейти у сусідню кімнату?
— Ні?.. — віддихуючись, відповів Ісая.
Вочевидь, Квінлан теж не знала, якщо заморочилася з вольєром для своєї звірючки. Хоча вольєр, мабуть, був радше для того, щоб забезпечити химері особистий комфортний простір — який люди, наприклад, влаштовують своїм собакам, — оскільки тварина нізащо би не сиділа там без цілої низки накладених чар.
У Нижчих — клас ванірів, до якого належала химера, — було чимало подібних цікавих простеньких магічних здібностей. Почасти тому за них правили таку високу ціну на ринку. І тому, навіть через тисячі років, Сенат і астері відкидали будь-які спроби змінити закони, що таврували Нижчих як власність, якою можна було торгувати. Нижчі надто небезпечні, стверджували вони, — нездатні розуміти закони, з магічними силами, які можуть бути нищівними, якщо їх не контролювати за допомогою різноманітних стримувальних заклинань і насичених магією татуювань.
І вкрай прибуткові, особливо для владних сил, родини яких наживалися на цій торгівлі.
Тож вони так і лишалися Нижчими.
Гант по черзі підібгав сірі крила. Краплі мряки стікали з пір’я, наче кришталеві намистинки.
— Це вже справжній кошмар.
Ісая кашлянув:
— Ти стежив за Квінлан усього одну ніч.
— Десять годин, якщо бути точним. Аж поки на світанку просто біля мене не з’явилася її химера. Їй здалося, що я задрімав, тож вона вкусила мене за дупу — і вмить зникла, повернувшись до квартири. Тоді ж зі спальні вийшла Квінлан, розсунула штори і побачила, як я хапаюся за дупу, наче якийсь придурок. Ти знаєш, які гострі в химери зуби?
— Ні, — Гант міг поклястися, що почув посмішку в голосі Ісаї.
— Коли я підлетів, аби порозумітися, вона врубила музику і нахабно мене ігнорувала, — квартиру Брайс оточувало чимало чарів, які могли захистити від цілого воїнства янголів, тому Гант навіть не намагався проникнути всередину крізь вікно, оскільки за ніч випробував на собі їх усі. Тож йому не лишалося нічого іншого, як свердлити її поглядом крізь скло — і повернутися на дах лише після того, як вона вийшла зі спальні у самому чорному спортивному бюстгальтері і трусиках. Дивлячись йому вслід, вона усміхнулася не інакше як котячою усмішкою. — Більше я її не бачив, поки вона не вийшла на пробіжку. На прощання вона виставила мені середній палець.
— То ти прийшов на Вулицю Самсона похандрити? Що за терміновість?
— А та, бовдуре, що я можу вбити її раніше, ніж ми знайдемо справжнього вбивцю, — для Ганта багато чого було поставлено на карту.
— Ти просто бісишся, що вона не тремтить від страху перед тобою і не підлещується.
— Наче мені потрібні зараз чиїсь довбані лестощі…
— А де Квінлан зараз?
— На манікюрі.
З паузи, яка зависла на тому кінці, здавалося, що Ісая от-от вибухне сміхом.
— Ось чому ти приперся на Вулицю Самсона ще до дев’ятої ранку. — І витріщаюся у вікно манікюрного салону, наче клятий сталкер. Те, що Квінлан не поспішала шукати вбивцю, дратувало Ганта так само, як і поведінка нахабної дівиці. І його підозри були цілком зрозумілі: він не знав, як або чому Брайс могла вбити Даніку, її зграю і Терціана, але вона була пов’язана з ними всіма. У ніч убивств вона відвідувала одне й те ж місце. Вона щось знала — або щось зробила.