— Мені вже набридло, що ти постійно говориш мені, що можна робити, а що заборонено.
— Усе одно, — знову промовив він. Брайс пустила очі під лоба, але вони вже дійшли до її будинку. Вони обоє вирішили не прощатися, і Гант злетів у небо, прямуючи до сусіднього даху, вже з телефоном біля вуха.
Залишившись сама, Брайс піднялася на ліфті на свій поверх, обдумуючи все у тиші. Те, що вона говорила Ганту, вона говорила серйозно — вона не вважала, що її батько стоїть за смертю Даніки і зграї. Утім, вона майже не сумнівалася, що інших він убивав. І що зробив би все, аби втримати корону.
Батьків титул «Король Осені» був лише титулом ввічливості на додачу до його посади Правителя Міста — як і для всіх сімох фейських королів. Жодне королівство по-справжньому їм не належало. Навіть Авален — зелений острів, яким правив Король Оленів, — досі схилявся перед Республікою.
Фейрі співіснували з Республікою з моменту її заснування, підкорюючись її законам, але загалом лишилися незалежними і зберегли свої древні титули королів, принців та їм подібних. Їх досі всі поважали — і боялися. Не так, як янголів, з їхньою руйнівною, жахливою магією бурі і неба, — але фейці могли заподіяти неабиякого болю: висмоктати повітря з ваших легень, заморозити вас чи спалити зсередини. Одному Соласу було відомо, який Хел могли влаштувати Рунн зі своїми друзями, якщо їх спровокувати.
Але Брайс не збиралася сьогодні влаштовувати Хел. Вона хотіла тихенько прослизнути до його мідґардського аналога.
Саме тому вона зачекала тридцять хвилин, а потім сунула ножа за халяву своїх чорних шкіряних ботильйонів і сховала ще одну потужнішу зброю за поясом темних джинсів, прикривши її шкіряною курткою. Вона залишила світло й телевізор увімкненими, частково запнула штори, щоб загородити Ганту вид на її вхідні двері, і вийшла з квартири.
Прослизнувши сходами у задній частині будинку до невеличкого провулка, де був прикутий її скутер, Брайс різко видихнула і, набравшись сміливості, одягнула шолом.
Відчепивши скутер кольору слонової кістки — модель «Заграва 3500» — від ліхтарного стовпа, вона вивела його на бруковану вулицю. Інші скутери, велорикші й мотоцикли стояли у заторі, тож вона дочекалася, доки вони промчать уперед, і поринула в потік, дивлячись на світ крізь забрало шолома.
Її мати й досі скаржилася щодо скутера, благаючи доньку не сідати за кермо, доки вона не здійснить Занурення, але Рендалл завжди твердив, що Брайс дає собі раду. Звісно, вона ніколи не розповідала їм про численні оказії, пов’язані з цим скутером, але… її мати була звичайною смертною. Брайс не треба було віднімати їй ще більше років життя.
Вона їхала однією з головних магістралей міста, гублячись у ритмі лавірування поміж автівок і обминання пішоходів. Світ розпливався сумішшю золотого світла і глибоких тіней, над головою світився неон, і все це підкреслювали спалахи і мерехтіння вуличної магії. Навіть невеличкі мости через численні притоки Істрос, що їх перетинала Брайс, були всіяні блискучими вогниками, які танцювали на темних брижах унизу. Сріблисте сяйво заповнювало високе нічне небо над Головною Вулицею, підсвічуючи повільні хмари, на яких пили-гуляли малахими. Блідий посвіт переривався самотнім червоним блискотінням величезної вивіски «Реднер Індастріз» на хмарочосі компанії у самому центрі району.
О цій порі перехожих на вулицях ЦДР було небагато, і Брайс намагалася якнайшвидше проскочити через вуличні каньйони між висотками. Вона зрозуміла, що опинилася на М’ясному Ринку, — не з назви якоїсь вулиці чи покажчика, а з темряви навколо.
У небі над скупченими низькими цегляними будинками, не було ні вогника. Тіні тут ставали постійними, ховаючись у провулках і під автівками, а вуличні ліхтарі були здебільшого розбиті й ніколи не лагодилися.
Брайс проїхала вузенькою вуличкою, де з кількох пом’ятих вантажівок витягали коробки з колючими зеленими фруктами і ящики з ракоподібними створіннями, які, здавалося, чудово усвідомлювали свій полон і смерть, що наближалася у вигляді каструлі з окропом на одному з продуктових прилавків.
Брайс намагалася не зустрічатися поглядом з їхніми чорними банькатими оченятами, які благально дивилися на неї крізь дерев’яні ґрати. Вона припаркувалася за якийсь метр чи два від непримітного складу, зняла шолом і стала чекати.
Продавці і покупці однаково витріщалися на неї, гадаючи, що саме вона виставляє на продаж: товари чи себе. У підземних лабіринтах, висічених глибоко в череві Мідґарда, було цілих три різних поверхи лише для любителів тілесних утіх. Переважно з людьми, переважно з живими, хоча вона чула про деякі місця, що спеціалізувалися на задоволені різних смаків. За гроші можна було задовольнити будь-який фетиш; будь-яке огидне бажання тут не було табуйоване. Напівкровки високо цінувалися: вони зцілювалися швидше й краще за чистокровних людей. Така собі вигідніша довгострокова інвестиція. А поодиноких ванірів поневолювали і зв’язували такою кількістю заклинань, що не лишали їм жодної надії врятуватися. Придбати кілька годин із ними могли дозволити собі лише найзаможніші.