Брайс глянула на годинник на приладовій панелі скутера. Схрестивши руки на грудях, вона сперлася на чорне шкіряне сидіння.
Умбра Мортіс каменем упав на землю, від чого бруківка затріщала і порепалася колами.
Його погляд палав, і на очах усіх присутніх, які перелякано зіщулилися, він сказав:
— Я тебе зараз вб’ю.
18
Гант кинувся до Брайс, переступаючи через уламки бруківки, розбитої після його приземлення. Він відчув її бузково-мускатний запах у повітрі тієї ж миті, коли вона вийшла з задніх дверей свого будинку, а коли дізнався, куди саме вона їде на цьому клятому скутері…
Брайс вистачило нахабства відсунути рукав шкіряної куртки, насуплено глянути на свій голий зап’ясток, ніби дивлячись на уявний годинник, і сказати:
— Ти спізнився на дві хвилини.
Він зараз її задушить. Хтось мав це зробити ще Хел зна-коли.
Брайс усміхнулася так, наче казала: «Ану ж спробуй», — і неквапливо рушила до нього, залишивши шолом і скутер позаду.
Неймовірно. Ней-мо-вір-но, хай йому грець.
Гант прогарчав:
— Коли ми повернемося, цього скутера тут уже не буде.
Брайс манірно закліпала віями, розпушуючи волосся після шолома.
— Добре, що ти так ефектно з’явився. Тепер ніхто не наважиться його торкнутися, побачивши, що мій зловісний супутник — сам Умбра Мортіс.
Очевидці й справді зіщулилися під його поглядом, а деякі відступили за штабелі вивантажених ящиків, коли Брайс попрямувала до одних із відчинених дверей, що вели до лабіринту підземних сполучених складів, з яких складалися цілі квартали цього району.
Навіть Михей не розміщав тут своїх легіонерів. М’ясний Ринок мав власні закони і методи забезпечення їхнього виконання.
— Я ж казав, що ми маємо дотримуватися протоколів, якщо хочемо зустрітися з Королевою Змій… — вимучено промовив Гант.
— Я тут не для того, щоб зустрітися з Королевою Змій.
— Що? — Королева Змій правила М’ясним Ринком з незапам’ятних часів. Гант, як і всі янголи — чи то цивільні, чи то легіонери, — узяв за правило триматися якнайдалі від перевертниці-плазунки, чия зміїна подоба за чутками викликала справжній жах. Перш ніж Брайс встигла відповісти, Гант сказав: — Я вже втомився від твоїх вибриків, Квінлан.
Брайс вишкірилася і гнівно зашкварчала:
— Ну вибач, якщо твоє крихке его не має сили впоратися з тим, що я знаю, що роблю.
Гант відкрив рота і одразу закрив. Гаразд, сьогодні він її недооцінив, але ж вона не давала йому ані найменшого натяку на те, що хоча б віддалено зацікавлена у цьому розслідуванні. Здавалося, що вона лише намагалася йому перешкодити.
Не кажучи більше ні слова, Брайс зайшла у відчинені двері й попрямувала на склад.
Служити у 33-му — чи будь-якому іншому легіоні — було все одно, що повісити мішень собі на спину, і Гант, слідуючи за нею, перевірив, чи на місці його зброя, прихована у майстерно сконструйованих піхвах його костюма.
Сморід тіл і диму вкривав його обличчя мастким шаром, і Гант щільно підібгав крила. Страх, який він вселяв людям на вулицях міста, не мав жодного значення тут, на ринку, переповненому старезними ятками, продавцями і продуктовими прилавками, довколишнім димом, присмаком крові та їдким запахом магії, що роз’їдав його ніздрі. А над усім цим, біля дальньої стіни величезного приміщення височіло мозаїчне панно, яке привезли з древнього панґерського храму, відреставрували і з любов’ю відтворили до найменших дрібниць, попри його жахливе зображення: Смерть у плащі з каптуром, з вишкіреним скелетним обличчям, косою в одній руці і пісковим годинником в іншій. Над головою були слова, викладені прадавньою мовою Республіки:
Memento Mori.
Пам'ятай, що помреш. Ці слова мали бути запрошенням до веселощів, закликом проживати кожну мить так, наче вона була остання, наче завтра могло не настати, навіть для ванірів, що старіють дуже повільно. Пам'ятай, що помреш, і насолоджуйся всім, що пропонує світ. Пам'ятай, що помреш, і вся ця незаконна чортівня не матиме жодного значення. Пам'ятай, що помреш, тож кого хвилює, скільки людей постраждає від твоїх дій?