Брайс промчала повз зображення, її волосся, яке колихалося на ходу, сяяло, немов яскравий рубін. Вогні освітлювали потерту шкіру її чорної куртки, зробивши виразними слова, написані на спині жіночим барвистим почерком. Гант інстинктивно переклав їх — також із прадавньої мови, наче сама Урд обрала цю мить і явила йому ці дві древні фрази.
За любові усе можливо.
Ця красива фраза у такому місці сприймалася як довбаний жарт. З-за прилавків і тінистих закутків за Квінлан стежили десятки блискучих очей, але їхні власники швидко відводили погляд, помітивши біля неї Ганта.
Він ледве стримувався, щоб не витягти її з цієї діри. Хоча він і хотів розкрити цю справу, після чого між ним і його свободою залишатимуться всього десять чудових убивств, прийти сюди було колосальним ризиком. Яка користь від його свободи, якщо він закінчить на смітнику за одним із цих товарних складів?
Можливо, цього вона і хотіла. Заманити його сюди, на М’ясний ринок, і вбити. Це здавалося малоймовірним, але Гант все ж одним оком стежив за Брайс.
Вона знала це місце. Знала кількох продавців, судячи з кивків, якими вони обмінялися. Гант зауважував кожного: механіка, який спеціалізувався на вигадливих дрібних механізмах; торговця екзотичними фруктами; жінку з совиним обличчям, яка продавала сувої і книги у палітурках, зроблених з бозна-чого, але точно не з коров’ячої шкіри.
— Механік допомагає мені визначити автентичність артефактів, — пробубоніла Брайс, поки вони пробиралися далі крізь паркий і чадний ринок. І як вона помітила, що він споглядає? — А продавчині фруктів навесні й восени поставляють партії дуріана — улюблених ласощів Сирінкса. Смердить на весь дім, але він буквально шаліє за цими плодами, — вона обійшла помийний бак, майже по вінця наповнений використаними тарілками, кістками і брудними серветками, і піднялася хиткими сходами на проміжний поверх, що тягнувся по обидва боки над складом, де розташовувалося хтозна-скільки дверей на відстані десь із метр одні від одних.
— А книжки? — не втримався і спитав Гант. Брайс, здавалося, радше рахувала двері, ніж дивилася на номери на них. Двері були без номерів, усвідомив він.
— Про книжки, — промовила Брайс, — розповім іншим разом.
Вона зупинилася біля жовтувато-зелених дверей — щербатих і вкритих глибокими ум’ятинами. Гант принюхався, намагаючись визначити, що за ними приховується. Нічого, наскільки він зміг відчути. Він непомітно підготувався і підніс руки ближче до своєї зброї.
Не спромігшись постукати, Брайс відчинила двері, за якими мерехтіли свічки і… пахнуло якимось розчином. Соляним розчином. Від диму впереміш зі ще чимось сушило очі.
Брайс попрямувала вузьким коридором до відкритої трухлявої вітальні. Насупившись, Гант зачинив двері й рушив за нею, підібгавши крила, щоб не торкнутися сальних напівзруйнованих стін. Якщо Квінлан загине, пропозиція Михея втратить силу.
Сяйво свічок — білих і кольору слонової кістки — замерехтіло, коли Брайс ступила на зношений зелений килим, і Гант ледве стримався, щоб не скривитися від огиди. До однієї стіни був підсунутий протиснений, подертий диван, біля іншої стояло брудне шкіряне крісло, з якого вивалювалася набивка, а по всій кімнаті на столах, стосах книжок і поламаних стільцях стояли банки, миски і чашки, повні солі.
Біла сіль, чорна сіль, сіра сіль — прерізної зернистості: від порошку і пластівців до великих, грубих шматків. Солі для захисту від темних сил. Проти демонів. Багато-хто з ванірів будував свої будинки, закладаючи по кутках у фундамент соляні плити. Подейкували, що підвалини кришталевого палацу астері були суцільним пластом солі та що його збудували на місці її природного родовища.
Хай йому всячина. Він ніколи не бачив такого різноманіття. Тим часом Брайс вдивлялася у темний коридор ліворуч, де у тінях виднілися обриси трьох дверей, і Гант засичав:
— Поясни мені, будь ласка…
— Тримай своє сичання і закочування очей при собі, — відрізала вона і гукнула у морок: — Я прийшла купити, а не по гроші.
Одні з дверей прочинилися, і до них пошкутильгав блідий темноволосий сатир. Його волохаті ноги приховували штани, маленькі вигнуті ріжки таїлися під кепкою, але його видавав цокіт копит.
Зростом сатир ледве сягав грудей Брайс, його зморщене, скорчене тіло було вдвічі менше за тих биків, які на очах Ганта розривали людей на шматки на полі бою. Та й з якими він сам стикався на арені Сандріель. Вузькі зіниці Гулястих, як у цапа, очей сатира розширилися.