Він знову стиснув зуби, але глянув на її сумку, обтяжену брилою солі.
— Ти купила сіль, бо знала, що це приверне її увагу.
— Ти казав, що може минути кілька тижнів, поки ми зустрінемося з нею. Я вирішила обійти всю цю дипломатичну маячню, — вона поплескала по сумці, і сіль озвалася глухим звуком.
— Цицьки Хтони, — пробурмотів він, хитаючи головою. Вони спустилися сходами на поверх нижче, де від бетонних стін луною відбивалося ревіння з бійцівської ями, що була позаду них у кінці коридору. Але Королева Змій плавно рушила вперед, минаючи численні іржаві металеві двері, доки не зупинилася біля одних, так само непримітних, і навіть не озираючись, до них прослизнула. Брайс не стрималася і самовдоволено посміхнулася.
— Не шкірся так, — просичав Гант. — Ми можемо і не вийти звідси живими, — це правда. — Запитання ставитиму я.
— Ні.
Вони сердито глянули одне на одного, і Брайс могла поклястися, що його очі й справді метали блискавиці. Але вони вже дійшли до дверей, які вели до…
Брайс очікувала, що за цими дверима приховується пишна розкіш, як у галереї «Грифон»: позолочені дзеркала, оксамитові дивани, шовкові портьєри і різьблений дубовий стіл, стародавній, як і це місто.
А не цей… безлад. Кабінет виявився ненабагато кращим, ніж комора у забігайлівці. Більшу частину тісного приміщення займав пом’ятий металевий стіл, за ним стояло подряпане фіолетове крісло, зі спинки якого стирчали жмути набивки, а блідо-зелена фарба облущилася зі стін у кількох місцях. Не кажучи вже про мокру пляму на стелі, яка у першосвітлі люмінесцентних ламп, що монотонно гуділи угорі, виглядала ще гірше. Біля однієї стіни стояв відкритий стелаж, набитий казна-чим: від тек із документами до ящиків зі спиртним і використаної зброї; біля протилежної височіли штабелі картонних коробок.
Мигцем глянувши на Ганта, Брайс зрозуміла, що він думає про те саме: Королева Змій, хазяйка підземного світу, грізна майстриня-отруйниця і правителька М’ясного Ринку називає цю діру кабінетом?
Жінка всілася у крісло і, склавши руки у замок, поклала їх на купу паперів, розкиданих на столі. Перед нею кам’яною брилою стояв комп’ютер, застарілий років на двадцять, а на ньому розташувалася маленька статуетка Богині Місяця, лук якої був спрямований в обличчя королеви.
Хтось із охоронців зачинив двері, через що Гант опустив руку до стегна, але Брайс уже вмостилася на одному з дешевих алюмінієвих стільців.
— Місце не таке вишукане, як у твоєї хазяйки, — сказала Королева Змій, помітивши спантеличений вираз Брайс, — але для моїх справ — у самий раз.
Брайс не стала сперечатися про те, що кабінет був далеко не підхожим для перевертниці, яка перекидалася на платинову кобру, чия луската шкіра мерехтіла опаловим блиском — і чия сила за чутками була… інакшою. Це були якісь особливі чари, які поєднувалися з її отрутою, якась дивна і древня сила.
Гант сів поруч, розвернувши стілець спинкою вперед, щоб не зачепитися крилами. Ревіння з бійцівської ями проривалося крізь бетонну підлогу під їхніми ногами.
Королева Змій запалила ще одну сигарету.
— Ви прийшли, щоб спитати про Даніку Фендир.
Обличчя Брайс лишилося незворушне. До честі Аталара, його — теж.
— Ми намагаємося отримати чіткішу картину всіх подій, — обачно промовив Гант.
Дивовижні очі королеви звузилися від задоволення.
— Ну звісно, якщо ти так це називаєш, — вона випустила цівку диму. — Утім, я звільню тебе від необхідності підбирати слова. Даніка була для мене загрозою, і більшою мірою, ніж ви, ймовірно, собі уявляєте. Але вона була розумна. У нас були робочі взаємини, — жінка знову затягнулася. — Упевнена, Аталар мене у цьому підтримає, — манірно протягнула вона, і Гант застережливо зиркнув на неї. — Іноді, щоб розрулити якусь справу, Допоміжним силам міста і 33-му доводиться співпрацювати з тими з нас, хто живе у тіні.
— А Максимус Терціан? — спитав Гант. — Його вбили на кордоні твоєї території.
— Максимус Терціан був розбещеним сучим сином, але я не настільки дурна, щоб ось так заводити сварку з його батьком. Навіщо мені цей геморой?
— Хто його вбив? — спитала Брайс. — Я чула, що ви прибрали своїх людей з вулиць. Вам щось відомо.
— Звичайний запобіжний захід, — вона провела язиком по нижніх зубах. — Ми, змії, відчуваємо на смак, коли має статися якась халепа. Це наче заряд у повітрі. Я й зараз відчуваю його присмак — по всьому місті.
Повітря затріщало блискавками Ганта.
— І вам не спало на думку когось попередити?
— Своїх я попередила. Поки халепа обминає мої володіння, мені байдуже до того, що коїться в решті районів Місяцеграда.