— Вона просто верзла всіляку дурню, щоб поглумитися з нас.
— Можливо, — сказала Брайс, надягаючи шолом, і піднявши забрало, глянула своїми бурштиновими очима. — Але можливо, вона мимоволі виявилася права. Завтра… — Вона на мить заплющила очі. — Завтра мені треба буде над дечим подумати. У галереї — інакше Джесіба зчинить істерику.
Гант був достатньо заінтригований, тож спитав:
— Гадаєш, знайшла зачіпку?
— Ще ні. А от загальний напрям — так. Усе ж краще, ніж нічого.
— А для чого обсидіанова сіль? — кивнув він у бік кофра. — Вона ж напевно придбала її не просто так. Хоч він і молився богам, щоб у неї вистачило розуму нею не користуватися.
— Приправлятиму бургери, — прісно відповіла Брайс.
Гаразд. Він на це купиться.
— Але на які гроші ти змогла її купити? — Він сумнівався, що на її банківському рахунку просто так лежало десять тисяч золотих марок.
Брайс застібнула шкіряну куртку.
— З рахунку Джесіби. Вона більше витрачає на косметику на місяць, тож навряд чи помітить.
Гант не знав, як на це відповісти, тож лише зціпив зуби й обвів її очима, коли вона вмостилася у сідло.
— Знаєш, це ідіотське рішення — ганяти по дорогах, поки ти не здійснила Занурення. Навіть на скутері.
— Дякую, матусю.
— Тобі слід сісти на автобус.
Вона лише видала хрипкий смішок і помчала у ніч.
20
Шукай там, де болить найбільше.
Брайс утрималася від того, щоб сказати Аталару, наскільки точною була підказка Королеви Змій. Вона вже віддала йому свій список підозрюваних — але про другий список він не питав.
Тож ось що вона вирішила зробити: скласти перелік усіх переміщень Даніки за останній тиждень її життя. Але щойно вона закінчила з підготовкою галереї до робочого дня і спустилася до бібліотеки, щоб скласти список… її занудило.
Тож натомість вона увімкнула ноутбук і почала переглядати своє листування з Максимусом Терціаном за півтора місяця. Можливо, вона знайде у ній якийсь зв’язок — чи принаймні натяк на його плани на той злощасний вечір.
Утім, з кожним прочитаним професійним, сухим імейлом, у намертво заварені двері її свідомості скреблися спогади з останніх днів життя Даніки. Наче загрозливі привиди, вони сичали й шепотіли, і вона намагалася їх ігнорувати, намагалася зосередитися на листах Терціана, але…
Лехаба відірвала погляд від планшета, на якому дивилася свій улюблений серіал про ванірів, розвалившись на крихітному диванчику — його колись віддала їй Брайс, діставши зі свого дитячого лялькового будиночка. Її скляний купол стояв позаду, на стосі книжок, а над ним схилялися квітки фіолетової орхідеї.
— Ти могла би впустити янгола сюди і працювати з ним разом над тим, що, вочевидь, тобі так важко дається.
Брайс закотила очі.
— У тебе до Аталара якийсь нездоровий інтерес.
— Хіба ти не бачила, який він? — зітхнула Лехаба.
— Враховуючи те, що він живе на сусідньому даху, — так, бачила.
Лехаба поставила на паузу серіал і відкинулася на спинку крихітного диванчика.
— Він… чарівний.
— Ага, поки рота не відкриє, — Брайс закрила імейл, який читала, — один із сотні в їхній переписці з Терціаном і перший, в якому він дозволив собі легкий флірт.
— Гант такий гарний що міг би зніматися у цьому серіалі, — Лехаба граційно вказала пальцем ноги на планшет.
— На жаль, не думаю, що з вашою з Аталаром різницею у розмірах у вас щось могло би вийти у ліжку. Ти навіть не зможеш обхопити своїми рученятами його член.
Лехаба соромливо пхикнула, випустивши клуби диму, і замахала своїми крихітними руками, розганяючи його.
— Бібі!
Брайс захихотіла, а тоді вказала на планшет.
— Це ж не я залипаю у серіал, який, по суті, просто порнуха з сюжетом. Як він там називається? «Страхи і трахи?».
Лехаба почервоніла.
— Він називається не так, і ти це знаєш! Це художній серіал. Вони займаються любов’ю. Вони не… — вогняна спрайта поперхнулася.
— Трахаються? — сухо закінчила Брайс.
— Атож, — строго кивнула Лехаба.
Брайс засміялася, дозволяючи сміху прогнати рій привидів минулого, і спрайта, попри свою соромливість, теж захихотіла.
— Сумніваюся, що Гант Аталар — із тих, хто займається любов’ю.
Лехаба закрила обличчя долонями, загудівши від сорому.
Щоб помучити її ще трохи, Брайс додала:
— Він радше обіпре тебе об стіл і…
Задзвонив телефон.
Брайс звела погляд до стелі, думаючи, чи міг їх якось почути Аталар, але… ні. Це було ще гірше.