Бібліотека наповнилася шурхотом, наче щось важке поповзло, а тоді знову гупнуло і зашелестіло. Звуки лунали не з тераріуму Міс Маківки.
— Не дозволяй книгам умовити себе забрати їх додому, — сказала Ганту Лехаба.
Він легко усміхнувся спрайті:
— Ти чудово справляєшся з тим, щоб цього не сталося.
Лехаба просяяла і згорнулася клубком біля Сирінкса. Відчувши її тепло, химера задоволена замуркотіла.
— Книги зроблять усе, щоб вибратися звідси: пролізуть до твоєї сумки, кишені, навіть збіжать сходами. Вони відчайдушно прагнуть знову повернутися у світ, — Лехаба махнула в бік дальніх полиць за їхніми спинами, де книга-втікачка приземлилася на сходи. — Місце! — просичала спрайта.
Гант опустив руку до стегна, на якому висів ніж, коли книга, яку наче підняли якісь невидимі руки, підпливла до полиці й знову стала на своє місце, роздратовано загудівши й спалахнувши золотим світлом.
Лехаба щось застережливо прошкварчала у бік книги, а тоді обгорнулася хвостом Сирінкса, наче хутряною шаллю.
Брайс похитала головою, але краем ока побачила, що Гант тепер пильно дивиться на неї. Не так, як зазвичай витріщалися на неї інші чоловіки. Він спитав:
— А навіщо усі ці тваринки в акваріумах?
— Це колишні коханці й суперники Джесіби, — прошепотіла Лехаба з-під своєї хутряної ковдри.
Крила Ганта зашелестіли.
— До мене доходили такі чутки.
— Я ніколи не бачила, щоб вона перетворювала когось на тварину, — сказала Брайс, — але намагаюся зберігати з нею хороші взаємини. Зовсім не хочеться перетворитися на свиню, якщо Джесіба розізлиться на мене за провалену угоду.
Кутики губ Ганта смикнулися вгору, ніби завмерши чи то від подиву, чи то від жаху.
Лехаба відкрила рота, вочевидь, щоб розповісти янголу, які імена вона дала мешканцям бібліотеки, але Брайс перебила її, сказавши Ганту:
— Я покликала тебе тому, що почала складати список місць, де Даніка була в останні дні свого життя, — вона поплескала по аркушу, на якому вже почала писати.
— Справді? — Він не зводив темних очей з її обличчя.
Брайс відкашлялася.
— Це, гм, важко, — зізналася вона. — Змусити себе згадати. Я подумала… можливо, ти міг би мене попитати? Допомогти викликати… потік спогадів.
— Що ж, гаразд.
Знову запала тиша. Брайс чекала, що зараз він нагадає їй про те, що час грає проти них, що в нього є робота, що вона не повинна бути такою тюхтійкою, і таке інше.
Але Гант роздивлявся книги, акваріуми, двері до ванної кімнати у кінці бібліотеки, лампи вгорі, замасковані під зірки, намальовані на стелі. А потім, замість того щоб спитати про Даніку, поцікавився:
— Ти вивчала античне мистецтво в університеті?
— Так, пройшла кілька курсів. Мені подобалося дізнаватися про минувшину. Моєю спеціалізацією була класична література. А в дитинстві я вивчала Древню Мову фейрі, — додала вона.
Брайс вивчалася самотужки, охоплена раптовим бажанням дізнатися більше про свою спадщину. Через рік, їдучи в гості до дому свого батька — уперше в житті, — вона сподівалася вразити його своїм знанням Древньої Мови фейрі. Але після того, як на зустрічі усе полетіло шкереберть, вона відмовилася її вивчати. Дитячий вчинок, але їй було все одно.
Принаймні знання найдревнішої з мов фейрі допомагало їй у роботі з тими небагатьма фейськими старожитностями, які не зберігалися у пишних скарбницях її народу.
Гант знову оглянув приміщення.
— Як ти отримала цю роботу?
— Після закінчення університету я нікуди не могла влаштуватися. Музеї мене не брали через брак досвіду, а інші художні галереї у місті належали збоченцям, які дивилися на мене… як на шматок м’яса, — його очі потемніли, і вона змусила себе не звертати уваги на лють, яку помітила у них. Лють через неї. — Але моя подруга Ф’юрі… — Почувши це ім’я, Гант злегка напружився — вочевидь, він знав репутацію її подруги. — Так от, колись вони з Джесібою разом працювали на Панґері. І коли Джесіба сказала, що їй потрібна нова помічниця, Ф’юрі буквально запхала моє резюме їй у горлянку, — Брайс пирхнула, згадавши ці події. — Джесіба запропонувала мені роботу, бо не хотіла наймати якусь манірну білоручку. Робота надто брудна, та й клієнти сумнівні, їй був потрібен хтось комунікабельний з мінімальним знанням стародавнього мистецтва. Ось так усе й сталося.
Гант задумався, а тоді спитав:
— Які в тебе справи з Ф’юрі Акстар?
— Вона на Панґері. Робить те, що вміє найкраще, — це була не зовсім відповідь.
— Акстар колись розповідала тобі, чим вона там займається?