Її коліно зрадницьки смикнулося під столом.
— Гадаю, на сьогодні вистачить.
Глянувши на список, Гант відкрив рота — аж тут дзенькнув її телефон.
Дякуючи Урд за вчасне втручання, Брайс глянула на повідомлення на екрані й насупилася. Вочевидь, вираз її обличчя заінтригував Ганта, і він зазирнув їй через плече.
Повідомлення від Рунна: «Зустрічаємосяу Храмі Богині Місяця через тридцять хвилин».
— Думаєш, це пов’язано з учорашніми подіями? — спитав Гант.
Брайс не відповіла і написала: «Навіщо?»
«Це одне з небагатьох місць у місті, де немає камер», — відповів Рунн.
— Цікаво, — пробурмотіла вона. — Як гадаєш, попередити його, що ти будеш зі мною?
Усмішка Ганта була втіленням лукавства.
— Нізащо.
Не стримавшись, Брайс вишкірилася у відповідь.
21
Спершись на одну з мармурових колон внутрішнього святилища Храму Богині Місяця, Рунн Данаан чекав на свою сестру.
Туристи, клацаючи фотокамерами проходили повз нього, але ніхто не помічав його присутності — завдяки тіньовій завісі, якою він себе огорнув.
Кімната була довгою, з високою стелею. Це було необхідно, щоб розмістити статую, яка сиділа на троні у дальньому кінці святилища.
Дев’ятиметрова статуя Богині Місяця, що сиділа на різьбленому золотому троні, була дбайливо відтворена у мерехтливому місячному камені. Її кучері, зібрані у високу зачіску, прикрашала срібна тіара у формі повного місяця, який тримали два півмісяця. Біля її ніг, узутих у сандалії, лежали вовки-близнюки, злісний погляд яких відбивав бажання будь-якого паломника підійти ближче. На спинці трону висів лук із чистого золота і сагайдак, повний срібних стріл. Складки її мантії спадали додолу, прикриваючи тонкі пальці, що лежали на колінах.
І вовки, і фейрі вважали Богиню Місяця своєю покровителькою — тисячоліття тому навіть воювали за її прихильність. Але тоді як зв’язок вовків з нею у вигляді двох вирізьблених сіроманців був очевидним, символ фейського зв’язку був відсутній уже два роки. Можливо, Король Осені мав рацію, коли казав про повернення слави народу фейрі. Не з зарозумілих, єхидних мотивів, як у його батька, але… відсутність фейської спадщини на статуї діяла Рунну на нерви.
У внутрішньому дворику за дверима святилища зашурхотіли кроки, супроводжувані захопленим шепотом і клацанням фотоапаратів.
— Сам внутрішній двір створений на зразок такого ж дворика у Вічному Місті, — почувся голос жінки-гіда, за якою до храму, наче вивід каченят, прослідувала чергова група туристів.
А у кінці групи — винно-червона шевелюра.
І надто впізнавана пара сірих крил.
Рунн скрипнув зубами, продовжуючи ховатися у тіні. Принаймні вона прийшла.
Група туристів зупинилася посеред внутрішнього святилища. Блиски їхніх фотокамер були наче спалахи блискавки Аталара у темряві. Поки всі розосереджувалися, гідеса голосно заговорила:
— А ось і вона, друзі: статуя самої Богині Місяця. Скульптуру покровительки Місяцеграда було вирізьблено з цільної брили мармуру зі знаменитих Каліпрійських Кар’єрів біля ріки Мелантос на Півночі. Цей храм став першою будівлею, спорудженою після заснування міста п’ятсот років тому. Розташування міста було обране саме завдяки тому, як вигиналося русло ріки Істрос. Чи може хтось сказати, на щось схожий цей вигин?
— На півмісяць! — вигукнув хтось, і слова, відбившись луною від мармурових колон, пройшли крізь дим, що клубочився з чаші з пахощами, встановленої між вовками біля ніг богині.
Рунн побачив, що Брайс із Гантом роззираються, шукаючи його, і на мить відсунув тіньову завісу, щоб вони його помітили. Але це їх не вразило: обличчя Брайс лишилося невимушеним, а Аталар лише усміхнувся.
Неймовірно, хай йому Хел.
Оскільки всі туристи були зосереджені на гідесі, ніхто не помітив, як незвична парочка відійшла від групи. Рунн стримував завісу, поки Брайс із Гантом не наблизилися, — а тоді наказав тіням охопити і їх.
— Хитромудрий трюк, — тільки й сказав Гант.
Брайс промовчала. Рунн намагався не згадувати, як сестра захоплювалася щоразу, коли він демонстрував їй поєднання своїх тіней і зоряного світла — дві половини його магічної сили працювали як одне ціле.
— Я кликав тебе. Не його, — промовив Рунн.