Брайс узяла Аталара під руку. Виглядала ця парочка кумедно: Брайс була у своїй вишуканій робочій сукні й на підборах, а янгол — у своєму чорному бойовому костюмі.
— На жаль для тебе, тепер ми нерозлийвода. Найкращі друзі.
— Найкращі, — підтакнув Гант, продовжуючи вишкірюватися. Богиня Місяця пристрелить його. Добром це не скінчиться.
Брайс кивнула у бік туристів, які пленталися за гідесою по храму:
— Може, тут камер і немає, але у них є.
— Вони зосереджені на екскурсії, — сказав Рунн. — А на тлі їхнього шуму наша розмова лишиться непоміченою. — Тіньова завіса приховувала його від сторонніх очей, але пропускала звук.
Крізь тонкі брижі у тінях було видно молоду пару, яка обходила статую. Вони без кінця фотографували і не помічали темніший згусток тіней у дальньому кутку. Але Рунн замовк, і Брайс із Аталаром зробили те саме.
Поки вони чекали, доки парочка пройде далі, гідеса продовжувала розповідь:
— За хвилину ми детальніше зануримося в архітектурні чудеса внутрішнього святилища, але спершу зверніть увагу на статую. Сагайдак, певна річ, зроблений з чистого золота, а стріли — срібні, з діамантовим вістрям.
Хтось захоплено присвиснув.
— Саме так, — погодилася гідеса. — Їх пожертвував Архангел Михей, який є меценатом і інвестором різних благодійних організацій, фондів та інноваційних компаній. На жаль, — продовжила вона, — два роки тому з храму було викрадено третій зі скарбів Богині Місяця. Чи може хтось сказати, що саме?
— Ріг, — озвався хтось. — Про це було у всіх новинах.
— Жахлива крадіжка. Цьому артефакту важко знайти заміну. Парочка рушила далі, і Рунн опустив руки.
— Гаразд, Данаане. Ближче до справи. Чому ти покликав Брайс?
Рунн вказав на туристів, які фотографували руку богині. Зокрема пальці, зігнуті у порожній хватці, які раніше тримали тріснутий мисливський ріг зі слонової кістки.
— Тому що Король Осені наказав мені знайти Місячний Ріг. Аталар схилив голову набік, але Брайс пирхнула.
— То ось чого ти вчора питав про нього?
Їх знову перервали слова гідеси, яка рушила у кінець святилища:
— Прошу за мною. Ми отримали спеціальний дозвіл подивитися на кімнату, у якій до жертвоприношення підготовлюють оленя, якого спалять на честь Богині Місяця.
Крізь густу завісу тіней Брайс змогла розгледіти невеличкі двері у стіні.
Коли усі туристи покинули святилище, Гант, прищурившись, спитав:
— А що це взагалі таке, цей Ріг?
— Рябої кобили сон, — пробурмотіла Брайс. — Ти справді притягнув мене сюди для цього? Щоб я що — допомогла тобі вразити татуся?
Загарчавши, Рунн дістав телефон і, переконавшись, що тіньова завіса навколо них надійно тримається, відкрив теку зі світлинами, які він вчора ввечері зробив у Фейських Архівах.
Але перш ніж показати їх, він сказав Аталару:
— Місячний Ріг був зброєю, якою під час Перших Воєн володів Пелій, перший Зоренароджений Принц. Фейці викували його на своїй рідній землі, назвали на честь богині свого нового світу, і за допомогою нього боролися з ордами демонів після того, як здійснили Перехід. Ріг належав Пелію до самої його смерті, — Рун приклав руку до своїх грудей. — Моєму предку— чия сила тече у моїх жилах. Не знаю, як саме діяв Ріг, як Пелій поєднував його зі своєю магією, але Ріг завдавав демонічним принцам чимало неприємностей і вони робили все можливе, щоб забрати його.
Рунн простягнув телефон, і фотографія ілюмінованого рукопису яскраво осяяла захисну завісу густих тіней. Зображення різьбленого рога, піднесеного до губ фейця у шоломі, за тисячу років не змінилося і лишилося у первозданному вигляді. Над фігурою воїна сяяла восьмикутна зірка — емблема Зоренароджених.
Брайс завмерла. Це було властиво фейрі — цілковито завмирати, як олень у лісі.
— Для того щоб знайти Ріг, Пожирач Зірок створив нове жахіття, поєднавши кров Пелія, яку йому вдалося пролити, вразивши Принца на полі бою, з власним огидним єством, — продовжив Рунн. — Світло і темрява зіштовхнулися, і їхнє протистояння породило звіра, — Рунн провів пальцем по екрану телефона, і з’явилася наступна світлина. Причина, з якої він покликав Брайс — з якої пішов на цю авантюру.
Побачивши недоладне бліде тіло і прозорі вищирені зуби у роззявленій пащі, Брайс відсахнулася.
— Ти впізнаєш його, — тихо промовив Рунн.
Брайс струсила головою, ніби намагаючись повернутися до реальності, і мимовільно потерла стегно.
— Це демон, який тоді напав на янгола у провулку.
Гант різко глянув на неї:
— І на тебе теж?