Джонсон підняв чотири пальці на кожній руці й вимовив самими губами:
— Ві-сім мі-ся-ців.
Амая піднесла руку до живота. Там зяяла порожнеча, яку не могла заповнити жодна їжа. Запаморочення перед безоднею. Необхідний елемент пазла.
Знайоме відчуття, як завжди, заскочило її зненацька, коли вона зовсім не чекала цього й була ладна докласти значно більше зусиль, аби знайти диригента. Аж раптом... Клац! І все стало на свої місця. Один вдалий поворот, низка випадковостей. «Ти дізнаєшся всі відповіді, якщо зумієш сформулювати всі запитання», — часто повторювала її тітка. Нарешті вона знайшла його. Схованого в усіх на видноті.
Новина про чергову вагітність як завершення циклу. Троє дітей. Ті самі помилки, ті самі гріхи.
— Ви сказали, що Девіс працює у вашій компанії багато років. Скільки?
— Одну хвилинку, — попросив Ландіс, перевіряючи інформацію. — Сімнадцять з половиною років.
Геть ошелешена, Амая глянула на колег. Вони кивнули.
Вона вгадала все до найменших подробиць, описуючи гіпотетичне нове життя Ленкса.
Вісімнадцять років тому Мартін Ленкс убив свою родину в маєтку на околицях Медісона. Не минуло і шістьох місяців, як він влаштувався на роботу в техаське відділення Американської страхової асоціації: нова робота, нове місто, нова родина.
— Ви знаєте сеньйору Девіс особисто?
— Бачив її кілька разів на різдвяній святковій вечері, одній з тих, які наша компанія організовує для співробітників та їхніх родин.
— Чи назвали б ви сеньйору Девіс привабливою жінкою?
— Гм-м, — промимрив Ландіс.
Амаї вистачило двох розмов, аби запам’ятати, що саме так Ландіс розпочинав фразу, коли йому було важко відповісти.
— Гадаю, вона по-своєму приваблива. Струнка, мало зморщок, добре виглядає на свій вік.
— Мені треба знати, чи вродлива вона або була вродливою колись...
— Ні. Зрозумійте правильно. Річ не в тім, що ця жінка потворна, просто вона... не дуже приваблива. На мою думку, це пояснюється тим, що вона доволі сором’язлива.
«Козел, — подумала Амая. — Діяв точнісінько за сценарієм. Відтворив кожен пункт».
Вона знову торкнулася живота тремтячою рукою і з силою натиснула на шкіру, прагнучи послабити запаморочливе відчуття, що засмоктувало її у бездонне провалля. Дихання прискорилося. Якщо вона не опанує себе, то почне задихатися будь-якої миті.
— Пане Ландісе, чи маєте ви доступ до клопотання стосовно компенсації за пошкоджене майно у Ґальвестоні, що зрештою не було розглянуте?
— Зачекайте. — Ландіс кілька секунд помовчав. Попри чималу відстань, радіоперешкоди й перебої телефонного зв’язку, вона чула, як він клацає по клавішах. — Документ переді мною.
— Йшлося про пошкодження саду?
— Звідки ви знаєте? Тут написано: «Умисне знищення галявини з тропічними квітами».
Як описав його Ландіс? «Хороший, надійний, дуже серйозний чоловік». Суворий, але розуміючий сусід, який забирає з поліцейського відділку заяву проти неповнолітнього, коли дізнається, що хлопчик важко переживає переїзд і погано адаптується до нового місця. Добрий сусід, який безкорисливо пропонує старшому сину допомогу після трагедії. Чорт забирай! Він навіть заплатив бригаді прибиральників.
І наполіг на тому, щоби зайти з Джозефом до будинку. Можна лише уявити його жах, коли він побачив реакцію юнака на скрипку.
— Пане Ландісе, це дуже важливо. Чи збігається якийсь із відгулів сеньйора Девіса зі вказаними мною датами?
Він відповів за п’ять секунд:
— О господи! Всі збігаються!
Амая спустилася ходовим містком і вчепилася у поруччя, намагаючись прийти до тями. Вона перенервувалася, і їй стало холодно. Температура повітря сягнула тридцяти градусів ще до опівдня, але, попри спеку, у неї по спині пробігав мороз. Руки злегка тремтіли, хоча відчуття всепоглинальної порожнечі в животі поволі зникало у міру того, як вона сповнювалася впевненості, зіставляючи нові дані з наявною інформацією.
Джонсон вийшов слідом за нею. Дюпре затримався на кілька секунд, вивчаючи аркуш з її нотатками. Там не було нічого, крім кількох слів та ескізу із зображенням серця. Начерк видався йому цікавим.
Зазвичай люди малюють серце так: дві дуги, що поєднуються в одній точці. Натомість Амая відтворила орган з асиметричними шлуночками й закругленою верхівкою. Дюпре згорнув аркуш і затиснув його у долоні.
Джонсон став біля Амаї, тож він розмістився з другого боку. Полуденне сонце виблискувало на хвилястій поверхні води, що рухалася за течією баю та штормовим припливом, що вертався до затоки. Амая замислилася над тим, скільки трупів потягне приплив до глибин Мексиканської затоки. Скільки людей пропадуть безвісти й будуть визнані мертвими, коли опублікують офіційні списки? Десятки? Сотні? Скількох спіткала лиха доля під часі бурі? Скількох убили, скориставшись хаосом, спричиненим ураганом? А скільки бідолах стануть жертвами значно страшнішого лиха?
— Треба повертатися, — мовила Амая, не звертаючись до жодного з двох конкретно.
— Агенте Джонсоне, знайдіть, будь ласка, детективів Булла й Шарбу. Вся група має бути присутньою.
Поки Джонсон перестрибував із човна на човен, Дюпре спостерігав за Амаєю. Закінчивши розмову, вона передзвонила на інший номер, наданий Ландісом. Зв’язалася з гінекологом сеньйори Девіс, призначеним її лікарем за умовами страховки, оформленої у компанії, де працював її чоловік.
Стів Оуен був непохитним, мов скеля. Він вчепився у лікарську таємницю з такою впертістю, ніби його життя залежало від уміння зберігати її. Утім, його мовчанка й заперечні відповіді дозволили розвідати певну інформацію.
— Річ не в тім, що я не хочу співпрацювати. Зазвичай я ішов назустріч, коли мене просили про допомогу. Просто я не уявляю, яким чином можуть вплинути на ваше розслідування відомості про стан здоров’я моєї пацієнтки. Якби ви могли трохи розповісти мені про конкретний злочин...
Криво посміхнувшись, Амая подумала: «Звісно, лікарю.
Я підозрюю, що чоловік вашої пацієнтки — небезпечний серійний убивця, який вісімнадцять років тому розправився з власною родиною. Розчарувавшись у близьких людях, він вирішив відправити їх на небеса. Відколи цей тип дізнався, що його остання дружина чекає на третю дитину, він репетирував наступне вбивство, знищуючи сім’ї у різних регіонах країни. Гадаю, він виб’є мізки своїм рідним, якщо його дружина чекає на хлопчика».
— Гаразд, спробуємо поговорити інакше, — запропонувала вона, не бажаючи здаватися. — Якби я мала сорок п’ять років, тобто була б ровесницею сеньйори Девіс, і ви вели мою вагітність, то, напевно, попросили би мене здати чимало додаткових аналізів для виявлення відхилень у моєму здоров’ї та ймовірних патологій плоду.
— Це звична процедура.
— Амніоцентез проводиться десь на шістнадцятому тижні вагітності. Гадаю, сеньйора Девіс пройшла цю процедуру.
— Можливо.
— Доречно припустити, що результати аналізу були хорошими, оскільки вагітність не переривалася.
— Сміливе припущення. Деякі подружжя вирішують не переривати вагітності, навіть якщо результати амніоцентезу засвідчують наявність патологій. Релігійні переконання і таке інше.
— Лікарю Оуене, я певна, що такий відповідальний чоловік, як ви, фахівець, який так піклується про своїх пацієнток, не радив би сеньйорі Девіс здавати аналіз, що може спровокувати викидень, якби знав, що вона не має жодних намірів переривати вагітність, навіть у найгіршому випадку.
Хоча сувора інтонація Оуена не змінилася, у неї виникло враження, ніби він пом’якшав, почувши ці слова.
— Мій обов’язок — дбати про безпеку жінки та її майбутньої дитини. Саме так я ставлюся до всіх своїх пацієнток, і Наталі Девіс не була винятком.
— Чи захотіли Девіси дізнатися стать дитини? — напрямець спитала Амая.
Мабуть, вона заскочила його зненацька. Несподівано Оуен відповів:
— Ні, сеньйора Девіс не хотіла нічого знати. Вона є прихильницею теорії, згідно з якою слід з’ясовувати стать дитини у момент народження, — зізнався він і, трохи помовчавши, докинув: — Навряд чи я розкриваю щось важливе.