— Я не розумію...
— Саласар, чи бачите ви мертвих біля підніжжя вашого ліжка?
Вона ворухнула губами в намаганні щось відповісти, але зрештою промовчала. Що то було? Якийсь жарт? Він додав, немовби вгадавши її думки:
— Я не жартую. Мені сняться небіжчики. Вони переслідують мене, намагаючись сказати щось, що дуже важко зрозуміти. Кошмари припиняються лише тоді, коли мені вдається розшифрувати їхні слова.
Амая широко розкрила очі. Проковтнула слину.
— Ну... я... — промимрила дівчина.
— Я чудово розумію вас. Такі речі краще не розголошувати; їх не варто розповідати психіатру, який має підтвердити вашу кваліфікацію. Можете не відповідати. Я знаю, що вони вам сняться. Я читав ваш звіт про маніяка, якого ви впіймали у себе на батьківщині. Пам’ятаю вашу непохитну відданість жертвам убивці і те розмите пояснення, сформульоване вами як...
— Інтуїтивне відчуття, — прошепотіла вона.
Дюпре повільно кивнув і провадив далі:
— Я знав багатьох поліціянтів, агентів і слідчих, і я здатен розрізнити справжній талант. Ви наділені цим талантом.
Зніяковіла, Амая стиснула губи.
— Багато хто вважає вас білою вороною, а ваші прозріння називає інтуїцією, підсвідомим здогадом, чимось на кшталт шостого чуття. Та я знаю, що це шосте чуття розвивається у людей, які здобули особливий досвід. Такий досвід зруйнував би особистість інших, проте вони вистояли, багато чого навчилися і набули вміння виявляти латентні змінні, як це трапилося зі Скоттом Шеррінґтоном.
Пригадуєте? Англійський поліціянт, я розповідав вам про нього на лекції. Він теж умів визначати приховані можливості, що ледь помітно тріпочуть під тонким шаром шкіри. Цей шар шкіри прикриває їх, дозволяючи щось розгледіти лише обраним, до яких належите ви.
— Я не настільки впевнена, що це правда.
Несподівано Дюпре розсердився.
— Зараз неслушна мить для удаваної скромності. Не має значення, чи визнаєте ви мою правоту. Значно важливіше визначити джерело вашої обдарованості. Коли йдеться про вбивць — серійних убивць, — латентні змінні не є явними й очевидними. Здебільшого вони навіть не піддаються логіці, принаймні так їх сприймає звичайний розум, що не пізнав темного боку реальності, добре знайомого вам. Коли Емерсон запитав у вас, як ви розкриваєте потенційні можливості, ви розповіли про перевагу використання латентних змінних. Велика кількість спостережуваних змінних додається до концептуальної моделі, завдяки якій легше зрозуміти сутність наявної інформації.
Я тисячу разів пояснював на моїх лекціях, що будь-хто може застосувати цю теорію на практиці. Але таке завдання до снаги дуже небагатьом людям, і всі вони мають дещо спільне. — Він ще наполегливіше зазирнув їй у вічі. — Їм довелося побувати в пеклі.
На якусь секунду вона потупила очі в землю, усвідомлюючи, що це помилка, що така реакція лише підтверджувала його слова. Коли вона підняла голову, їй здалося, що обличчя Дюпре — завжди таке незворушне — виражає задоволення людини, що знайшла підтвердження своїм здогадкам. Амая знову і знову запитувала себе, чому це так важливо для нього.
— Той досвід дозволяє їм бачити ті змінні, що для інших залишаються у сліпій зоні як щось приховане, ймовірне або припустиме... Таке знання доступне тим, хто чекає від демона відповідної поведінки, оскільки вони осягнули його потаємну природу й змогли вберегтися від небезпеки, щоб стати спостерігачами.
Схрестивши руки на столі, Дюпре нахилився вперед, ближче до неї.
— Вам це до снаги, а подібні здібності не виникають самі собою.
Я хочу знати, звідки у вас цей дар. Коли ви знайшли труп бабці під дахом, ви згадали місце вашого народження. Розкажіть мені про нього.
Цього разу Амая стрималася і не опустила погляду. Вона сміливо дивилася Дюпре у вічі, стараючись бути переконливою. Правильне рішення. Начальник стежив за кожним її жестом, перевіряючи на міцність слабкий механізм її самозахисту.
— Навіть не знаю, як я пригадала ту традицію. Я байдужа до місця, де народилася, не відчуваю свого «коріння» і ніколи не думала про тамтешні вірування. Мабуть, хтось розповів мені про них, коли я була малою. Може, то був простий умовивід, нейронний зв’язок із давніми звичаями, про які я геть забула.
Він нетерпляче мотнув головою.
— Ваша думка ні на що не впливає. Місце, де ми народжуємося і проводимо дитинство, накладає на нас незгладний відбиток. Усе побачене, вивчене й почуте закарбовується в пам’яті.
— Агенте Дюпре, я прожила у Сполучених Штатах стільки ж років, скільки у місці, де народилася; я приїхала сюди дитиною.
— Однак ви повернулися.
— Я повернулася до одного іспанського міста. Це не має жодного стосунку до місця мого народження. Воно ніколи мені не подобалося, хоча й не викликало особливої ненависті. Звичайне селище.
— Елісондо, — сказав він.
Вона відсахнулася так, ніби це слово вдарило її.
— Місце, якого ви ніколи не називаєте, — наполягав Дюпре, — але, попри це, саме там ви засвоїли потужні антропологічні традиції, що допомогли вам пояснити, чому диригент вважав природним поховати бабусю під дахом.
— Я невиразно пам’ятаю ті історії, вони завжди видавалися мені дурницями.
— Ви певні, що вони завжди видавалися вам дурницями?
— Завжди.
— Невже ви ні на мить не повірили в них? Невже вони не видалися вам чимось припустимим? Немає чого соромитися. Антропологічні мотиви, якими керувалися різні людські групи, обумовлені універсальними потребами, страхами та фобіями, усвідомленням свого місця у світі. Ваші знання — це привілей, хоча йдеться про проклятий дар на кшталт того, яким володів Скотт Шеррінґтон. Ви теж його маєте.
Вона вперто хитала головою.
Дюпре, вочевидь, полишив спроби розговорити її. Трохи згодом він глянув на годинник.
— Вже пізно. Завтра буде важкий день, нам краще піти, — сказав він, звівшись на ноги й розвернувшись до шинкваса, щоб покликати інших агентів.
Амая полегшено зітхнула. Дюпре крутнувся назад, поклав на стіл щедрі чайові й мовив до неї:
— Існує причина, що спонукає людей повністю відриватися від місця, де вони народилися і провели своє дитинство. За ними завжди залишається несплачений борг. Будьте обережні з несплаченими боргами, Саласар. Час завжди змушує нас повернути їх.
Амая ледве стримала бажання піднести руку до голови. Шрам під волоссям запалав.
21. Передчуття
Елісондо
Енґрасі дотримувалася теорії, що передчуття — це основний інстинкт, який століттями формувався в процесі так званої еволюції людства й набув особливого значення для сучасного суспільства, орієнтованого на комфорт. Йшлося про всі ці знаки, що їх представники нашого виду вміли читати в повітрі, різноманітні шерехи, звуки, незначні, але відчутні зміни, що постійно відбувалися довкола й могли багато чого розповісти людині, яка жила в гармонії з природою: насування бурі, неминучість пологів, наявність води, атака хижака, невідворотність біди, близькість смерті.
Вона досі вірила в силу перших вражень. На її переконання, наші рецептори найкраще працюють у мить беззахисності, коли ми не знаємо, що на нас чекає, — саме тоді вони зчитують правдиву інформацію і правильно тлумачать ту чи іншу подію. Додаткова інформація, яку більшість із нас використовує з оманливою впевненістю, лише засліплює людей і збиває їх з пантелику.
Її здивував дзвінок у двері об одинадцятій ранку, коли вона спокійно читала на самоті. О такій ранній порі Амая не мала би повернутися зі школи, а гостей вона не чекала. Енґрасі відклала книжку й попрямувала до дверей. Побачивши свого брата Хуана, жінка здивувалася ще більше. Вранці він завжди працював. А ще її вразило його вбрання. Зазвичай він носив білий комбінезон пекаря. Проте цього разу Хуан одягнув діловий синій костюм, який вона бачила на ньому лише в церкві, на недільній службі. А ще він зав’язав краватку! Та найбільше її збентежило те, що він прийшов, не домовившись про зустріч. За останні три роки Хуан навідувався до неї, коли вона першою кликала його. Ось чому її охопило лихе передчуття. Відбувалося щось дивне. Це підказував один з основних інстинктів, що попереджають людей про небезпеку.