25. Голка
Новий Орлеан, Луїзіана
Амая розглянула світлини, що додавалися до звіту. Фотографії дітей, вочевидь, були взяті зі шкільних архівів. На одній зі світлин Ленкс позував сам, а його дружина фігурувала лише на груповому знімку. Вона уважніше придивилася до сімейного портрета Ленксів. Мартін виявився непримітним сірим чоловічком. Усі деталі його образу — починаючи з туго затягнутого вузла краватки й закінчуючи накрохмаленим коміром білосніжної сорочки — свідчили про педантичність і скрупульозність. Він старанно удавав із себе поважного й розумного чоловіка, підкреслюючи свою інтелігентність окулярами в роговій оправі, що їх зазвичай носять викладачі. Такий чоловік мав тримати все під контролем, але Ленкс дещо перегравав, і це обернулося проти нього. Все було фальшивим — поза, ретельно розчесане волосся, відшліфовані нігті, — видаючи нерішучого кастрованого хлопчика. Вихований суворою матір’ю, він не зміг забезпечити житлом власну родину і мешкав у материному будинку. Амая була певна, що Ленкс вважав принизливим той факт, що йому не вдалося позбутися материнського впливу, і цілком можливо, що прагнення наслідувати приклад успішних батьків спонукало його обрати покірну дружину — жінку, яка скопіювала зачіску свекрухи й боязко дивилася в об’єктив.
Діти геть відрізнялися від батьків. Вони усміхалися щиро й безтурботно, виглядали щасливими. Донька мала довге й скуйовджене рудувате волосся нижче пояса, її усмішка була теплою і довірливою. Амая завважила, що її губи нафарбовані помадою, яка контрастувала з простим, скромним вбранням. Вона не сумнівалася, що дівчинка нанесла макіяж виключно для фотосесії. Уявила, як та стоїть перед дзеркалом у ванній кімнаті й прибирає залишки помади з губ туалетним папером. Усі рідні Ленкса дивилися прямо перед собою, і всі вони легенько торкалися одне одного, за винятком Мартіна, який сидів упівоберта. Амая взяла світлину, де батько був зображений сам; імовірно, що він сфотографувався того ж дня, бо одягнув той самий костюм і ту саму краватку. Вона пересвідчилася, що поза теж збігалася з тією, яку він зайняв на груповому портреті. Все було однаковим — положення рук, підняте підборіддя, розправлені й трохи відведені назад плечі, брижі на одязі. Відрізнявся лише рот. Злобна гримаса, що кривила його обличчя, коли він позував зі своїми рідними, безслідно зникла. Губи були стиснуті, але здавалися розслабленими, немовби натякаючи на бажання посміхнутися. Збільшивши зображення, вона розібрала підпис у нижньому кутку. Клейтон Грей, фотограф.
Телефонна лінія, завдяки якій вони спілкувалися з Емерсоном і Такер, входила до складу аварійної служби. Остання безперервно вищала вже кілька хвилин, тож ніхто не дзвонив із загального телефона. Амая набрала номер, скориставшись мобільним, наданим Дюпре.
Клейтон Грей досі працював. Він повідомив це, перш ніж вона встигла поставити запитання, і додав, що сподівається невдовзі вийти на пенсію, оскільки йому вже важко вставати рано-вранці. Його доньки стануть власницями фотостудії і заправлятимуть справами. Щоправда, коли йому не доведеться щодня ходити на роботу, грітися під ковдрами буде не настільки приємно. Амая зрозуміла, що він усміхається.
Звісно, він пам’ятав Ленксів і сумнівався, що хтось у Медісоні міг забути цю родину. Так, він фотографував їх, зробив типовий сімейний портрет, що був надзвичайно популярним за тих часів. У шістдесяті-вісімдесяті роки такі світлини були не менш важливими для представників середнього класу, ніж написані олійними фарбами картини — для аристократів епохи Відродження. Коли почалося масове виробництво цифрових фотоапаратів, клієнти стали рідше навідуватися до фотостудій, хоча деякі урочисті події на кшталт весіль потребували професійної зйомки, здійсненої відомим фотографом. Ні, поліція ніколи не допитувала Грея про спілкування з Ленксами. Чи не пригадує він щось незвичне, що привернуло його увагу під час фотосесії?
— Моя дружина каже, що я помилився у виборі професії і мав би стати психологом, а не фотографом. Поза подружжя на весільних світлинах дозволяє мені визначити з майже стовідсотковою ймовірністю, чи будуть вони разом два роки по тому, — посміюючись, сказав Клейтон. — Не думаю, що цього вчать в університетах. Йдеться про положення тіла та рук, але особливе значення має рот. Знаєте, хоча заведено вважати, що очі — дзеркало душі, губи можуть розповісти мені набагато більше.
Усміхнувшись, Амая відказала:
— Ваша дружина має рацію. Це називається невербальна мова.
Дуже затребувана спеціальність.
— Я візьму це до уваги. Коли я вийду на пенсію і мені набридне байдикувати в ліжку, можливо, я вступлю до університету й отримаю нову професію, — засміявся він.
— Чи пам’ятаєте ви, коли зробили той портрет?
— Не думайте, що я маю пам’ять як у слона. Здебільшого я можу доволі точно пригадати, як проходили фотосесії, особливо якщо зазирну до своїх записників (усі документи зберігаються в архіві). Але вбивство Ленксів настільки шокувало нас, що ми постійно згадуємо різні подробиці, пов’язані з ними, — ця жахлива історія закарбувалася у пам’яті. Вони прийшли до мене за два місяці до трагедії. Батько Мартін тричі відвідував мою студію, перш ніж прийняти рішення. Він був дуже прискіпливим і вибагливим чоловіком. Зазвичай ми показуємо клієнтам альбом із добіркою наших найкращих робіт, портретами родин із різною кількістю членів, різного віку, складу тощо. Однак він вимагав більшого — попросив показати йому студію, всі можливі фони й навіть типи освітлення. Коли Ленкс привів своїх рідних, все було визначено наперед включно з кріслами та стільцями, де вони мали сісти.
— Можна сказати, що йому подобалося все контролювати, — зауважила Амая.
— Манія контролю не дуже допомогла Ленксу. Попервах здавалося, що все пройде добре. Сім’я зайняла відповідну позу, і я зробив кілька пробних знімків. Та Мартін був незадоволений. Він змінив порядок, у якому вони влаштувалися, змусивши всіх пересідати вісім разів. Ця метушня явно веселила дітей, проте його дружина була збентежена. Тоді сеньйор Ленкс запропонував, щоб молодший син вийшов із кадру. Сеньйора Ленкс почала бурчати, що це смішно, і, хоча вона була дуже тихою і сором’язливою жінкою, її слів виявилося достатньо, аби Мартін Ленкс відмовився від свого задуму. Вони обрали мій найперший знімок — той, що згодом був надрукований у газетах, той, який маєте ви. Інші проби я не зберіг — тоді вони не були важливими доказами, тож я знищив їх. Але ця світлина, що зараз лежить переді мною, містить вдосталь інформації. Принаймні я так думаю.
— Добре, сеньйоре Грею, — захоплено мовила вона. — Починайте чаклувати. Розкажіть мені, що ви бачите на світлині.
— Зверніть увагу на рот Ленкса. Лінія губ нагадує поріз від сокири.
Амая зачудовано кивнула. Її перше враження було саме таким.
— За сорок років моєї практики я часто бачив такий вираз, я називаю його «синдромом мокрої нареченої».
Амая подивилася на збільшене зображення на своєму комп’ютері й окреслила олівцем рот чоловіка.
— Мокра наречена? Поясніть, будь ласка.
— На щастя, останнім часом багато чого змінилося. Шлюб уже не вважається головною життєвою метою, але раніше матримоніальні плани мали вирішальне значення для багатьох чоловіків і більшості жінок. Нині заміжжя вважається приємним бонусом, подією, що може статися. Я знав кількох жінок і навіть чоловіків, які так ідеалізували цю мить, що доходили до ідіотизму. Ось це я й називаю поведінкою «мокрої нареченої», оскільки дівчата частіше виявляють схильність до неї. Такі жінки мріють про заміжжя з раннього дитинства. Вони прагнуть не закохатися або просто зустріти людину, з якою можна розділити своє життя, а взяти шлюб. Фантазують про весілля, яке бачать у рожевому світлі, і розписують усе до найдрібніших подробиць. — Він розсміявся.