Усі лампочки на стелі були увімкнені, так само як і два настільні ліхтарі, що їх привласнив Дюпре, обходячи підрозділ Служби порятунку. Інтенсивне освітлення надавало ще більш зловісного вигляду моторошним фотографіям, що усівали величезний стіл. Кадри насильницької смерті були яскравими й чіткими; кольорова гама охоплювала різні відтінки й текстури — сірі, блакитнуваті, матові, сухі, маслянисті та жирні. Виникала ілюзія перебування в похмурій криміналістичній лабораторії.
Амая була не єдиною, хто звернув на це увагу. Вона помітила, що Шарбу і Булл стали навдивовижу мовчазними. Ці мужні чоловіки мало чого боялися. Амая не сумнівалася, що за роки небезпечної роботи вони бачили все. Однак, коли детективи допомагали їй розносити знімки, їхні обличчя відбивали сильне хвилювання. На більшості зображень було видно крупним планом краплі крові, волосисті волокна або запилені сліди. Шматки клейкої стрічки з проставленими номерами й вимірювальні шкали, що прикріплювалися до фотографій, перетворювали їх на бюрократичну формальність, позбавляли будь-якої людяності, але це не стосувалося загальних планів, голів жертв, розвернутих в один бік, калюж крові під тілами, відзнятих зблизька облич. Цей кошмар був реальним. Так, новоорлеанські детективи — круті хлопці, звиклі полювати на наркоторговців, битися з хуліганами, бути свідками перестрілок злочинних банд, бачити трупи, розкидані на хідниках. Дикість і звірство повсякденної агресії викликали огиду й відразу, але серійні вбивства видавалися психічним відхиленням, збоченням, патологією, що лякала й водночас спантеличувала.
Дюпре мав рацію: для будь-якої людини, що мала сім’ю, можливість проникнути в думки вбивці такого штибу була прямим шляхом до пекла. Вона пожаліла чоловіків, адже знала, що занурення у внутрішній світ серійного вбивці змінить геть усе — віднині вони сприймають інакше як себе, так і оточення. Коли ми визнаємо, що хтось здатен на такі діяння, ми приймаємо темний бік людської сутності, а отже, приховане зло нашої власної сутності.
Амая витягла теку з картонної коробки й підійшла до столу.
— Детективе Булле, — мовила вона, простягнувши йому документи.
Він підняв погляд, і, коли їхні очі зустрілися, Амая розпізнала серйозний, стриманий вираз, який свідчив про відчуття жаху, що переповнювало його.
— Це знімки скрипки, зроблені на прохання Джозефа Ендрюса молодшого. Чи не могли би ви перекласти їх на інший стіл? — Вона вказала в глиб зали.
Він кивнув, мовчки взяв теку і рушив до столу, розташованого поряд із письмовою дошкою.
— Робота проводилася ретельно, — диктував далі Джонсон. — До матеріалів справи додається звіт кожного експерта з докладним описом його роботи у хронологічній послідовності; крім того, розкрито кліматичні й орографічні особливості. Оскільки вбивство було вчинено в будинку, враховувалися такі дані, як внутрішня і зовнішня температура, а також той факт, що одне з вікон було розбите. — Він нахилився ближче до диктофона, що лежав посеред столу. — Наскільки я бачу, всі висновки експертів задокументовані належним чином. На деяких знімках містяться докази злочину з письмовим поясненням, що це за предмети і де вони були знайдені.
Амая вказала на низку світлин із зображенням крапель крові, що вільно падали, стікали або розбризкувалися на твердій поверхні. Всі були пронумеровані, і до кожної кріпилася метрична шкала.
— Збір доказів, збереження і ланцюг поставок не викликають заперечень, — зауважила вона. — Всі зразки були сфотографовані й розкладені у паперові конверти з відповідними наліпками.
Джонсон привернув увагу детективів до другої низки фотографій, зроблених у темному приміщенні із застосуванням яскравого освітлення.
— Що це таке? — поцікавився Шарбу.
— Наші ґальвестонські друзі були прискіпливими. На цих знімках показано процес пошуку прихованої крові за допомогою реактиву люмінол і спеціального освітлення. Експерти не знайшли ознак того, що хтось намагався приховати сліди крові чи будь-якої іншої рідини.
Читаючи звіт, Амая час від часу проглядала фотографії слідів.
— Для виявлення слідів використовувалися різні реактиви й кольорові порошки, — мовила вона, вказуючи на іншу групу світлин і не відриваючи очей від звіту. — Всі сліди, зафіксовані в будинку, належали членам родини. Аналогічним чином усі волосисті волокна, знайдені на місці події, зберігалися в окремих конвертах. За результатами експертизи, це волосся Ендрюсів.
Дюпре зупинився біля Джонсона й Амаї.
— Отже, огляд місця злочину був здійснений бездоганно.
— На мою думку, вони зробили все ідеально, — підтвердила Амая.
— Тоді... Чому? — спитав Дюпре.
Джонсон та Амая переглянулися.
— Що ви маєте на увазі? — уточнив Джонсон.
— Ґальвестонська поліція вже надсилала нам на електронну пошту звіти, цифрові фотографії... всі матеріали, що зазвичай додаються до справи. Чому ж тоді, коли ми попросили фотографії скрипки, капітан Рід відрядив із Ґальвестона двох патрульних, попри штормове попередження через Катріну?
— Не знаю. Чому? — перепитав Джонсон.
— От і я не знаю, — зізнався Дюпре. — З якоїсь причини начальник Бреда Нельсона вирішив, що має відправити нам оригінальні знімки. На його думку, це важливо і терміново.
— Може, горе юного Ендрюса розчулило його серце і він почувається винним, розуміючи, що ми можемо повторно відкрити справу, — припустив Джонсон.
— А може, на відміну від Бреда Нельсона, він не настільки впевнений, що на початку розслідування все робилося як слід, — сказала Амая.
Джонсон знизав плечима.
— Як я вже казав, — зазначив він і широко розвів руки, немовби охоплюючи весь стіл, — вони працювали бездоганно.
— А скрипка? — поцікавився Дюпре, підвівши їх до столу, за яким вмостився Джейсон Булл.
— Те саме стосується і скрипки. Чиста, професійна робота. Так, це правда, що друга експертиза була проведена після того, як бригада прибиральників очистила місце злочину, але на загальних фотографіях і на тих, що були відзняті згори, добре видно скрипку. На ній немає жодних відмітин, бризок або прилиплих часток. Ми можемо відсканувати оригінальні знімки, зроблені до прибирання, і спробувати збільшити їх, хоча, відверто кажучи, експерти такого рівня навряд чи могли не помітити якогось сліду. Надто старанно вони працювали.
Джейсон Булл кашлянув.
— Слухаємо вас. — Амая запросила його висловитися.
— Мабуть, це нічого не означає. Я не є експертом і не розбираюсь...
— Булле, ви щось побачили? — наполегливо спитав Дюпре.
— Може, я помиляюсь, — мовив він, тицьнувши пальцем в одну із фотографій, — але мені здається, що внизу щось написано.
Всі схилилися над світлиною, на яку вказував детектив. Скрипка була зображена крупним планом; під плечовою опорою, там, де лак облупився на деревині, розрізнялася якась хвиляста лінія.
— Скидається на звичайну подряпину, спричинену зіткненням із більш твердою поверхнею, — зауважив Джонсон.
Дюпре підняв світлину затягнутими в рукавиці пальцями й глянув на неї зблизька.
— Ця лінія начебто продовжується після кривої, утвореної вигином деки. Чи є інший знімок, де її краще видно?
Вони продивилися всі знімки один за одним, але не знайшли жодного, де можна було б визначити, чи тягнеться лінія далі.
Дюпре роздратовано зітхнув.
— Треба пошукати у фотографіях місця події, де скрипка знята з правого боку, прихиленою до каміна, — запропонувала Амая, метнувшись до столу. Інші агенти рушили слідом за нею. Дівчина уважно проглянула фотографії і зрештою обрала дві. — Ось тут чудово видно бік скрипки, хоча з такої відстані не вдасться розгледіти, де закінчується ця позначка. Надіслані капітаном фотографії мають дуже високу якість. Якщо ми прислухаємося до поради Джонсона — відскануємо їх і спробуємо збільшити, гадаю, зображення вийде чіткішим.
— Дійте, — звелів Дюпре.
28. Сховався в усіх на видноті
Новий Орлеан, Луїзіана
За останню годину дощ посилився. Бурхливі потоки води обрушувалися на вікна з таким шумом, немовби хтось жбурляв у них жменями гравію. Вітер не вщухав. Далекий гуркіт грому нагадував монотонне безперервне відлуння, а за обрієм, де скупчилися грозові хмари, спалахували блискавки. Національний ураганний центр підтвердив, що око урагану в п’ятдесят миль завширшки охопило всю Мексиканську затоку й безжально насувалося на Новий Орлеан.