— Я розмовляла з лікарями. Вони сказали, що ця жінка психічно хвора.
— Вона таки хвора, — визнав Дюпре.
— Але ви вважаєте, що хтось спричинив це захворювання, — зауважила Амая. — Згідно з першими теоріями психіатрії, люди з психічними розладами є відчуженими.
— У її випадку йдеться про поневолення. — Він стишив голос до шепотіння.
— Чому ви настільки впевнені? — спитала Амая, не зважаючи на те, що Дюпре відчутно слабшав.
— Тому що ми не вперше спостерігаємо за цим, — відказав він, маючи на увазі себе та Булла.
— Лікарі назвали два можливі джерела походження її хвороби — психічне й неврологічне, — наполягала Амая.
— Так, її стан може бути викликаний психічною недугою або вживанням токсичних речовин.
— Так, лікарі згадували це. Але... чи говоримо ми про ті самі речі? — спитала вона.
— Не знаю. А про що ви говорите? — насилу вимовив він.
— Я говорю про те, що бачила нагорі: підкорення волі, втрата життєвої енергії, впевненість у власній смерті, зміна свідомості.
— Дідько! Ви описуєте перетворення на зомбі, — ошелешено вигукнув Шарбу.
— Можете назвати це так, — погодився Дюпре, який виглядав дедалі гірше.
Амая підступила ще ближче до ліжка й нахилилася над ним. Вона побачила, що він стискав у долоні якийсь сірий клубок, схожий на клаптик козячої шкіри. Дюпре сховав його під простирадлом.
— Ні, я не називатиму це так. Зовсім не обов’язково бути родом із Міссісіпі, аби розуміти, що таке поневолення. Я маю на увазі не дивний вірус, що передається повітряним шляхом і повертає небіжчиків до життя, а більш жорстокі й реальні методи домінування завдяки наркотикам, як-от ГОМК, ескополамін, флака й навіть дурман, чортова трава.
Останніми роками європейські поліціянти намагалися виявити злочинні мережі, що займалися торгівлею людьми, зокрема білими жінками. Вони пригноблювали їх і усипляли, позбавляючи волі до спротиву. Деякі з цих жінок певною мірою усвідомлювали ситуацію, розуміли, що потрапили у полон, але описували свій стан як напівсонний — це нагадувало кошмар, від якого неможливо прокинутися. Більшість здивувалися, дізнавшись, що перебували в такому стані багато років, адже втратили відчуття часу. Кілька місяців тому я спіймала «колекціонера», який викрадав жінок і тримав їх під контролем, змушуючи приймати один снодійний препарат — флунітразепам. Покірність жертв була абсолютною, і цей тип міг тішитися ілюзіями, ніби бранки добровільно живуть з ним. Ескополамін має славу «наркотику ґвалтівників», проте відомі випадки, коли зловмисники використовували його, щоби схилити людей віддати їм усі гроші з поточних рахунків або розкрити паролі...
— Я не сперечатимуся з вами, — мовив Джейсон Булл, — але, можливо, вам варто було б народитися на березі Міссісіпі, аби здогадатися, що поневолення Медори Ліретт відбулося завдяки poudre de mort. Йдеться про порошок зомбі, або тетродотоксин, якщо вам більше подобається науковий термін. Ось чому жінки, яких звільняють з рабства, приходять до тями й повертаються до нормального життя, щойно їм припиняють давати наркотик. Натомість Медора Ліретт не зможе стати такою, як раніше, оскільки усвідомлює, чого їй бракує.
— Саме це у неї забрав Самеді? — поцікавився Шарбу.
— Le petit bon ange. Маленького доброго янгола, який жив у ній. Її душу.
— Мені здається, що ми відхилилися від теми, — зауважив Шарбу, який досі сердився. — Я не є суперагентом ФБР, — він злорадо глянув на свого напарника, — але, на мою скромну думку, це надто сміливе припущення: один-єдиний факт — зникнення Медори Ліретт після урагану — не дозволяє встановити метод дії злочинців і не дає жодних підстав чекати, що історія повториться через десять років.
Дюпре випростався, скорчившись від болю. Його обличчя вкрилося краплинками поту.
— Треба дати йому відпочити, — запропонував стривожений Джонсон.
Дюпре здійняв руку, просячи їх трохи зачекати.
Зітхнувши, Булл підійшов до ліжка.
— Будь ласка, розкажіть їм усе, — попросив він Дюпре.
Той зосередив погляд на якійсь невидимій точці й почав оповідь:
— У 1965 році ураган Бетсі спустошив Луїзіану. Дамби прорвало, місто затопило, і багато людей потонули через те, що не змогли вибратися з власних горищ. Тому я добре запам’ятав пораду Віка Скіро зберігати сокири на мансардах. Мені було чотири роки, коли сталася трагедія. Тієї ночі Нянька — двоюрідна сестра мого батька — мала доглядати за сімома дітьми, не рахуючи рідної доньки: за чотирма дівчатками з нашого району, моєю кузиною, моєю сестрою та мною. Коли почалася буря, мої батьки застрягли на Гренд-Айл. Батьки тих дівчаток, так само як і мої, працювали у Батон-Руж або на узбережжі. Нянька облаштувала свою домівку під дитячий садок. Ми провели безсонну ніч на її горищі, де, на щастя, було вікно. Рано-вранці до будинку увірвалася група незнайомців. Ми з Нянькою нічого не могли вдіяти — вони легко подолали наш опір і забрали дівчаток. Упродовж наступних місяців у пресі з’являлися повідомлення про той інцидент.
Їх називали «Шестеро з Треме». Попервах справа розслідувалася як викрадення, але поліція не знайшла жодної зачіпки, жодних слідів. За два роки їх внесли до офіційного списку осіб, що пропали безвісти під час урагану.
Усі затамували подих і переглянулися, не знаючи, що сказати. Дюпре провадив далі:
— Я знаю, що сталося насправді. Я був зовсім малим, але пам’ятаю, що їх забрав не ураган. Я бачив, хто це зробив.
— Самеді... — завершив фразу Джонсон.
Дюпре не відповів.
— Якого приблизно віку були незнайомці, що вдерлися до вашої оселі? — уточнив Джонсон.
— Ми розуміємо, на що ви натякаєте, — втрутився Булл. — Це трапилося сорок років тому. А між нападом на родину Дюпре і викраденням Медори Ліретт минуло тридцять років. Як ми вже розповідали, нам наказали передати справу до архіву, проте ми були насторожі, адже підозрювали, що то були не єдині нічні вилазки Самеді. 20 вересня 1996 року, за рік після зникнення Медори Ліретт, п’ятнадцятирічна Андреа Лопес пропала з кемпінгу на околицях Ґретни. Її мати-наркоманка стверджувала, що дівчинку забрала Смерть. 11 січня 1999 року в графстві Акадія заарештували чоловіка, звинувативши його у причетності до зникнення двох підлітків чотирнадцяти й сімнадцяти років — його рідних доньок. Цей тип був асоціальним маргіналом, який, судячи з усього, продав дівчаток своїм знайомим. Проте він наполягав, що їх викрав чорт, який вдерся до його будинку з групою озброєних чоловіків. Це сталося глупої ночі, коли в місті лютувала буря. Одна жінка з Істервуда, мати Саманти Олівер, подала у поліцію заяву про зникнення дитини під час іншого потужного урагану. Попервах ця справа розглядалась як добровільна втеча з дому, хоча старенька сусідка, яка жила навпроти, стверджувала, що її забрали зомбі, виконуючи наказ самого Барона Суботи.
— Якщо цей псих справді викрадає дівчат, навіщо він перевдягається у карнавального персонажа? — спитав Шарбу.
— Відвертальний маневр, — пояснив Джонсон. — Я пропрацював два роки у відділі, що досліджував діяльність сект і ритуальні злочини. Мабуть, завдяки цьому досвіду я заробив кілька балів і мав певні переваги, що вплинули на рішення Дюпре запросити мене до його групи, — задумливо мовив він. — Саме тоді я зрозумів, що вісімдесят відсотків злочинів із містичним, магічним або сатанинським підтекстом є оманливими, розрахованими на те, щоби збити людей з пантелику. І зловмисники майже завжди досягають своєї мети, адже преса божеволіє від таких сенсацій; поліція хоче якнайшвидше передати справу до архіву і закрити тему; свідки не викликають довіри. Лише два випадки з десяти — справжні ритуальні злочини.
Булл кивнув.
— Ми сумніваємося, що Самеді — конкретна особа. Радше йдеться про сектантську організацію, очолювану лідером — бокором, який видає себе за чаклуна, аби жахати людей і впливати на їхню поведінку. Історія знає такі випадки. Приміром, Франсуа Дювальє, президент Гаїті, іноді перевдягався у Барона Самеді і виходив у цьому вбранні на балкон палацу або блукав біля президентської резиденції, прагнучи налякати народ, навіяти всім думку, ніби президент — Самеді власною персоною або обраний ним заступник. У будь-якому разі ви маєте визнати одну річ: хоч би яким надійним був свідок, йому ніхто не повірить, якщо він стверджуватиме, що дівчат викрали замасковані незнайомці, живі мерці й Барон Субота. Це видається настільки абсурдним і неймовірним, що поліція навіть не розглядатиме такої можливості. Якби ми не відстежували загадкових щезнень юних дівчат під час урагану, то навряд чи звернули б увагу на подібні випадки.