Попри це, не виникало жодних сумнівів, що то був він. Несподівано Ліретт широко розкрив очі і глянув на мене. Потім він ворухнув язиком і розімкнув губи, немовби збираючись говорити. — Дюпре витримав паузу, стежачи за реакцією Амаї. Вона рішуче кивнула, просячи його продовжувати. — Я здивовано витріщався на Джерома, божеволіючи як від моторошного видовища, так і від криків його матері, що долинали з будинку. Рука мого напарника торкнулася моєї, змусивши мене зосередити увагу на ньому. Я знову нахилився над Карліно, бажаючи розчути його бурмотіння.
— Він вирвав мені серце. Самеді забрав його.
Я з острахом глянув на страшну пробоїну в його грудній клітці, припустивши, що в нього, напевно, вистрелили з гвинтівки, причому з дуже близької відстані. Тоді я помітив, що на шкірі не було опіків, спричинених горінням порохового заряду, хоча вони мали би залишитися після такого ушкодження. Не було нічого, крім глибокого отвору з нерівними краями, що загиналися всередину під час кожного вдиху. Я перев’язав його рану моєю сорочкою. І знову друг покликав мене.
— Якщо ти поженешся за ним, він вирве серце і тобі, — сказав він.
Карліно помер у лікарні, але тримався всю дорогу. Спершу ми перевезли його до Хуми, а потім доправили гелікоптером до Батон-Руж. Поїздка тривала хвилин двадцять, і весь цей час я не відходив від нього. Він кілька разів розплющував очі й дивився на мене поглядом людини, що агонізувала. Я невпинно розмовляв з ним і стискав його руку. Він знепритомнів десь за хвилину до посадки. Коли його підключили до апаратів у реанімаційному відділенні, стало очевидно, що він помер: не було ні пульсу, ні тиску, ні будь-яких інших натяків на процеси життєдіяльності. Однак Карліно був молодим тридцятичотирирічним чоловіком, і лікар не хотів здаватися. Він безуспішно виконав кілька розрядів дефібрилятора, а потім вирішив натиснути хірургічними лопатками на серцевий м’яз. Коли пацієнту розітнули грудну клітку, всі були шоковані: серце агента Карліно зникло. У медичному звіті вказано, що хтось вирвав його вручну крізь отвір між ребрами.
— Це неможливо! — скрикнув Шарбу.
Булл пояснив:
— В антропологічних дослідженнях, присвячених жертвоприношенням у класичну епоху мая в Центральній Америці, описується церемонія вилучення серця у живої людини крізь діру, пробиту руками між ребрами. Це називається «виймання пульсівного серця».
— Гадаю, Шарбу не заперечує існування цього виду злочину, жертвоприношення, церемонії чи як там зветься це діяння. Він вважає неможливим, що жертва так довго лишалася живою, — висловив свою думку Джонсон.
— Це ще не все, — із сумом мовив Дюпре. Стишений голос видавав глибоке виснаження. — Тіло агента Карліно зберігало ознаки життя, а мозок був активним упродовж наступних сорока восьми годин. Чотири дні по тому патологоанатом мусив зупинити розтин через те, що деякі органи продовжували функціонувати. Те саме відбувалося з відтятою головою Джерома Ліретта. Їхні останки були спалені.
Я передав керівництву повний звіт, підписаний шерифом Террбонну і детективом Джейсоном Буллом, який представляв відділ убивств поліції Нового Орлеана. Мати Джерома теж дала свідчення. Невдовзі її відправили до психіатричної лікарні, де вона провела багато років. Нещодавно я побачив її на балконі одного з будинків на вулиці Бурбон, хоча не відразу впізнав. Те, що вона сказала мені, доводить, що її стан не покращився, — мовив він, дивлячись на Булла. — За чотири години після отримання звіту начальники покликали мене до свого кабінету. Вони наказали мені переписати документ, опустивши всі подробиці, що не підлягали криміналістичній логіці. Саме так я і вчинив.
Амая перевела погляд на далеку точку за обрієм. Вона з власного досвіду знала, як треба вигадувати версії, що дозволяли замовчати все загадкове і «нелогічне».
52. Traiteur. Знахар
Болота
Болото почало поглинати світло, щойно вони потрапили туди. Хоча Амая ніколи не була на болоті, її пройняло знайоме враження, ніби дерева крадуть небесне сяйво, засмоктуючи його корінням, — вона тисячу разів відчувала це у лісі Бастану. Оповідь Дюпре дозволила здійснити подорож у часі — пам’ять відтворила одну ніч у лісі, яку вона вважала навіки забутою. По спині пробіг холодок, коли вона згадала красу того місця і викликаний ним страх.
Вони залишили автомобіль на околицях спустошеного селища — ймовірно, неподалік від Хуми — й пересіли на «Зодіак». Медора завмерла у носовій частині, наче похмура фігура на піратському кораблі. У тій самій позі вона просиділа всю поїздку на машині. Шарбу присягався, що краще розміститься на капоті, ніж перебуватиме поряд із нею у такому тісному просторі.
У Дюпре знову підскочила температура. Попри сильну спеку, що не спадала майже весь день, Амая помітила, що його шкіра палала, коли вони допомагали йому влаштуватися у човні. Часом він дрімав, а часом піднімав голову і давав Буллу якісь вказівки, що, напевно, були позбавлені сенсу, оскільки вони втратили майже всі орієнтири на тій території. Мандрівники побачили кілька плавучих будиночків, що здавалися покинутими; декотрі були почасти затоплені, перевернуті набік і продірявлені (вода лилася у всі отвори). Вони розрізнили щонайменше три суденця вдалині й кілька разів перетнулися з містянами, які перевозили свої речі на вщерть забитих човнах. Люди запевняли, що у них все добре, проте Джонсон і Шарбу обмінялися поглядом, де ясно читалося, що вони вважають тих божевільними. До настання сутінок лишалася година, але сонце безжально пекло. Утім, коли вони запливали у темні ділянки болота, відчуття були неприємними, і група почала боятися, що ніч заскочить їх тут. Амая знову здригнулася від ознобу, що змусило її замислитися, чи не підчепила вона лихоманку.
Щойно Білл Шарбу запропонував повернутися до населеного пункту, як вони угледіли кемпінг.
То було найдивніше місце, яке Амая бачила за все своє життя. На плавучих причалах, закріплених якорями на дні або прикутих ланцюгами до масивних дерев, були зведені три великі будинки. Дахи, під якими каджуни укривалися за звичного рівня води в болоті, майже торкалися крон. До саморобних стоянок були пришвартовані понад десять риболовецьких кораблів; вогники гірлянд, що оповивали їх від корми до носа, були першим джерелом світла, побаченим ними за останні дні. Шум генератора зливався з шепотом людей, які привітно махали їм руками. Амая була певна, що розчула веселу музику, крізь яку пробивалися голоси дітей і дорослих. Її охопила безмежна радість — приблизно так мала почуватися дівчинка, що загубилася в лісі й натрапила на яскраво освітлену хижку в хащах.
— Howsyamammaaneem? — лунали крики з подвір’їв плавучих будиночків.
Усміхаючись, Білл і Булл одночасно здійняли великі пальці.
— Howsyamammaaneem? — повторили вони, викликавши справжню бурю. Звідусіль почулися несамовиті крики й вітальні вигуки.
— «Мама та інші?» — спитала Амая, не втримавшись від усмішки.
— О так, інспекторко, Луїзіана вважається матріархальним штатом.
Агенти пришвартувалися біля поруччя ґанку одного з будиночків, і близько десятка рук допомогли їм зійти з човна.
Амая поринула у роздуми, стараючись визначити, які фантазії й асоціації вплинули на формування її попереднього уявлення про traiteur — каджунського знахаря. Їй здавалося, що він схожий на колоритного галасливого шамана, що очолював процесію на традиційному південному карнавалі. Прикрашений пір’ям, одягнений у різнобарвне вбрання — каптан, розшитий мушлями, блискітками й коралами, прикритий афрокарибською маскою, що допомагала спілкуватися з духами на рівних.
Знахар виявився смаглявим: бронзова шкіра була туго натягнута на худому тілі. Чоловік трохи горбився, неначе проводив багато годин, нахилившись вперед, або боявся стати зависоким, якщо випростається. Широкі закочені штани дозволяли роздивитися міцні кістляві щиколотки й великі ступні, що ледве вміщалися у пластикові сандалії. На ньому була стара вицвіла футболка з логотипом баскетбольного клубу «Хорнетс». Він мав дещо довге волосся — така зачіска підкреслювала сиві пасма, що переважали над чорними. Знахар піднявся на борт, перш ніж хтось встигнув торкнутися пацієнтів. Він скинув простирадло з Медори й оглянув жінку, не виявляючи жодних ознак страху чи відрази. Якщо його обличчя і виражало якісь емоції, то йшлося про жалість. Біля Дюпре він не затримувався, обмежившись одним поглядом у бік своїх помічників і одним жестом, що наказував витягти хворого на ґанок. Восьмеро рибалок віднесли Дюпре до будинку. Тим часом Джонсон гнався за знахарем, намагаючись розповісти йому про діагноз лікарів і наполегливе бажання Дюпре потрапити сюди. Несподівано чоловік зупинився і розвернувся до Джонсона.