— Я не розумію, — зізнався Шарбу.
— Він не може вилікувати те, чого у неї немає, — пояснила Амая. — Вона втратила petit bon ange — свою душу. Її забрав Самеді.
— Невже таке можливо? — мовив Шарбу до знахаря. Амая збагнула, що він певною мірою визнавав його авторитет. Раніше Шарбу виявляв цілковитий скептицизм, але тепер — уперше за весь час — допустив іншу ймовірність.
Цілитель відповів:
— Вона вірить, що її позбавили душі, і цього достатньо. Можливо, її душу полонили, а не вкрали. Вона залишається рабинею зловмисника, а те місце, що займав bon ange, перетворилося на барабан, резонатор, використовуваний іншими людьми. Покинутий господарем будинок, куди може увійти будь-хто.
— Але ж я бачив, що ви зробили з нею, — сказав Шарбу, дивлячись на жінку, яка спала на підлозі. — Дозвольте мені сказати, що зараз вона має кращий вигляд, навіть її обличчя змінилося, — докинув він, викликавши усмішку у всіх присутніх.
— Це тимчасове полегшення. Вовк повернеться.
Амая стривожено позирнула на нього. Вона усвідомлювала, що чоловік спостерігав за нею, і це розпалювало її цікавість.
Заінтригований, знахар окинув її пильним поглядом.
— Лікарі сказали, що вона страждає на синдром Котара, — зауважила дівчина.
— Я згоден, — мовив він.
— Отже, ви теж вважаєте, що психічне захворювання змушує її поводитися так? — поцікавився Шарбу, прагнучи втамувати хвилювання.
— Звісно, але вона захворіла не сама — їй передали цю хворобу, навмисно заразили.
— Я завжди... розумієте, я родом із Нового Орлеана і багато чого чув про вуду, зомбі, прокляття, ляльок, що завдають людям страждань і викликають хвороби. Та я завжди вважав, що це вигадки кінорежисерів... я ніколи не думав... і, звичайно, не вірив.
— У тому-то й річ. Хтось вірить, а хтось — ні. Нею заволодів бокор — чорний священник, людина, що викликає духів для заподіяння зла і домінування над іншими. Усі ці забобони, пов’язані з вуду, мають дещицю правди: йдеться про релігію духів. Саме це означає слово «вуду»: дух, що говорить. Спілкуючись із духами, ми обираємо хороших чи поганих. Медора має психічні розлади, що змушують її діяти і почуватися так, ніби вона померла. Важко уявити жахливіші муки. Однак, якщо її душа не зцілиться, мозок залишатиметься у такому стані. Медора захворіла, тому що вірила у магію. Ритуал перетворення на зомбі полягає в тому, що бокор переконує жертву, що вона померла, що він забрав її душу, що він єдиний, хто зумів воскресити її, і з цієї причини вона належить лише йому.
— Дюпре сказав, що ви допоможете Медорі, — наполягала Амая.
— Я можу допомогти вам, якщо бажаєте, — він вказав на її живіт, — але знахарська сила має межі. Було б непогано, якби ви прийняли антибіотик. Зверніться до Аннабель — він кивнув у бік жінки, з якою розмовляв раніше. — Тутешні води кишать мікробами, тож жінки, які живуть на болотах, часто хворіють на цистит.
Амая відчула, як слабкість у зоні попереку поширюється на весь хребет і поколювання стає сильнішим, так само як і бажання справити малу потребу, що, безсумнівно, вказувало на запалення сечового міхура. Стараючись не зважати на запаморочення, вона стиснула губи.
— Якщо ви не допоможете їй, вона не допоможе нам. Ми маємо розпитати її, встановити якийсь контакт. Від цього залежить життя двох маленьких дівчаток.
— Сумніваюсь, що вона розповість щось нове.
— Вона нічого не сказала, — відрізав Шарбу.
Знахар посміхнувся.
— Може, вона нічого не сказала своєю мовою, але запевняю вас, що той, хто причаївся всередині, — мовив він, вказавши на розпростерте тіло Медори, — розмовляв із вами.
53. Стелла Такер
Флорида
Агентка Стелла Такер намилювала руки, роздивляючись своє відображення у дзеркалі. Коротка стрижка — напрочуд вдала ідея. Така довжина дозволяла завжди підтримувати волосся в ідеальному стані, наче у моделі з журнальної обкладинки. Шкіра виглядала зволоженою, хоча надмірні зусилля і напруження останніх годин таки позначилися на її зовнішності, спричинивши появу темних кіл під очима. Жінка почала репетирувати усмішку, що справило моментальний позитивний ефект. Костюм сидів чудово. Утім, якби це залежало від неї, вона поміняла би блузу. Витираючи руки паперовим рушником, вона вирішила не перевдягатися: запізно повертатися до готелю. Недоречно змушувати сенатора чекати. Начальник Вілсон зателефонував їй із Квантіко і вкрав дорогоцінний час. З іншого боку, їй було приємно почути його привітання і визнання її досягнень. Вона знала, що Вілсон і Вердон вважають її підступною кар’єристкою, та їй було байдуже. Дюпре пропав у Новому Орлеані, його команда розсіялася, тож Стелла Такер уже нікому не підкорятиметься. Після успішного керування власною групою вона зміцнила своє положення, і ніхто не насмілиться чіпати її. Пронизлива вібрація сповістила про очікуване смс від Емерсона. Сенатор щойно прибув із Вашингтона і наближався до будівлі. Минула година відтоді, як їй подзвонив його секретар і сказав, що сенатор терміново вилітає і просить зустрітися з ним у VIP-палаті, де надавали допомогу Нельсону. Новини про останнього були обнадійливими — кращого годі й бажати. Двадцять хвилин тому лікарі повідомили, що Нельсон прийшов до тями. Він досі перебував у шоковому стані й був підключений до апаратів, що означало неможливість проведення допиту. Однак лікарі давали позитивний прогноз щодо його одужання. Якимось дивовижним чином кулі, випущені зі зброї спецпризначенця, не зачепили життєво важливих органів. Лікар щось сказав про розтрощений хребець. Найбільш імовірно, що Нельсон ніколи не зможе ходити або ледве пересуватиметься. Такер розуміла, що його загибель зіпсувала би її блискучий виступ. Значно ефектніше тягати серійного вбивцю по судах. Найкраща реклама. Вона простягла праву руку до свого відображення і нахилила голову — шанобливо, але не запобігливо. Професійний жест. Не надто стриманий і не надто емоційний. Такер — агентка, що керувала спецоперацією, завдяки якій було врятовано життя членів родини американського сенатора. Вона лише виконувала свій обов’язок, свою роботу. Необхідно було знайти золоту середину між професійною суворістю і скромністю героїні, що не завадила би їй прийняти заслужену подяку від сенатора.
54. Бродіння
Елісондо
Той заспокійливий жест став частиною його рутини й увійшов у звичку. Хуан робив його несвідомо, уві сні, прагнучи вгамувати тривогу і розслабитися. Чоловік відчув порожнечу біля себе й простяг руку до невловимого тепла. Він розплющив очі. Росаріо пішла.
Її не було вдома. Щойно прокинувшись, Хуан зрозумів, що вона вислизнула надвір. Попри це, він обійшов усі кімнати, не зважаючи на холод, що проймав його босі ноги. Потім повернувся до спальні й усівся на краєчку ліжка, дивлячись на порожнє місце, де мала би лежати його дружина. Він нахилився до туалетного столика, відчинив шухляду і відсунув убік купу шкарпеток, що займала весь простір, після чого дістав знизу великий жовтий конверт і поклав його біля себе. Тремтячою рукою погладив розчерки блакитного чорнила, яким хтось написав ім’я його доньки. Тоскно зітхнув.
Росаріо припинила навідуватися до дитячої кімнати, відколи Амая жила зі своєю тіткою Енґрасі. Після останньої вагітності вона не виходила з дому вночі. Цілих дванадцять років.
То були роки безсоння. Хуан охороняв її сон. Йому пригадалося, як це трапилося вперше — він прокинувся і виявив, що її немає поруч. Спершу він дуже злякався, коли, зачекавши певний час, збагнув, що Росаріо давно мала би повернутися, якби пішла до вбиральні. Хуан припустив, що вона знепритомніла, у неї запаморочилося в голові або стався мимовільний викидень, що загрожував усім вагітним жінкам. Його роздирали сумніви, поки він, божеволіючи від хвилювання, обходив будинок. Накинувши пальто поверх піжами, він рушив до пекарні лише для того, щоби пересвідчитися, що її немає і там. Згодом він перемістився до вітальні, де, борючись зі страхами та підозрами, витріщався на телефон і вмовляв самого себе зачекати ще п’ятнадцять хвилин, перш ніж подзвонити до Цивільної гвардії. Нарешті почулося скреготіння ключа в замку, і Хуан піддався бажанню хутко лягти в ліжко, удати з себе сплячого й «прокинутися», коли вона влаштовуватиметься поряд. Її тіло було охоплене вуличним холодом.