«Що він робить?» — міркувала Джессіка. Дім Корріно поглинув би цей аргумент і зловтішався ним!
— Ти думаєш, що Священництво не дозволить Ганімі побратися з Фарад’ном? — ризикнула Джессіка, намагаючись здогадатися, куди ведуть слова Айдаго.
— Дозволить їй? Підземні боги! Священництво дозволить Алії все, що вона постановить. Може й сама вийти за Фарад’на!
«Чи не сюди він закидає невід?» — подумала Джессіка.
— Ні, міледі, — сказав Айдаго. — Не про це йдеться. Населення Імперії не може відрізнити правління Атрідів від правління Звіра Раббана. Люди щодня помирають у підземеллях Арракіна. Я пішов геть, бо не міг уже ні години більше віддавати свою мечову руку Атрідам! Ви не розумієте, що я кажу й чому я прийшов до вас як найближчої представниці Атрідів? Імперія Атрідів зрадила вашого Герцога й вашого сина. Я кохав вашу доньку, але наші шляхи розійшлися. Якщо до цього дійде, пораджу Фарад’нові прийняти руку Ганіми — чи Алії — лише на власних умовах!
«Аххх, він готує сцену до формальної почесної відставки з Атрідівської служби», — подумала вона. А щодо інших справ, про які він казав, чи міг він знати, як добре вони попрацюють на неї? Глянула на нього, насупившись:
— Ти знаєш, що шпигуни слухають кожне слово, чи не так?
— Шпигуни? — реготнув він. — Слухають, як і я б слухав на їхньому місці. Ви не знаєте, що моя вірність дещо змінила свою спрямованість? Я багато ночей провів на самоті в пустелі, а фримени мають рацію стосовно цього місця. У пустелі, особливо вночі, стикаєшся з небезпекою тяжких думок.
— Там ти й чув, як фримени нас проклинають?
— Так. Серед аль-Оруба. За дорученням Проповідника я приєднався до них, міледі. Ми називаємо себе «Зарр Садус» — тими, хто відмовився підкорятися Священництву. Я тут, аби офіційно оголосити Атрідам, що переходжу на ворожу територію.
Джессіка пильно на нього дивилася, намагаючись знайти деталі, які б його видали, проте Айдаго не показав жодного натяку на фальшиві слова чи приховані плани. Невже справді можливо, щоб він перейшов до Фарад’на? Вона згадала максиму свого Сестринства: «У людських справах ніщо не є незмінним; усі людські справи рухаються по спіралі, описуючи все більші кола, аж доки не зникнуть». Якщо Айдаго справді покидає лоно Атрідів, то це пояснює його теперішню поведінку. Він описує все більші кола, аж доки не зникне. Вона має обміркувати це як можливість.
«Але чому він наголосив, що діяв за дорученням Проповідника?»
Думки Джессіки проносилися дуже швидко, і, зіставляючи варіанти, вона зрозуміла, що їй, можливо, доведеться вбити Айдаго. План, на який вона покладала свої надії, був настільки делікатним, що не можна було допустити жодного втручання в нього. Жодного. А зі слів Айдаго було зрозумілим, що він знав її план. Вона оцінила їхнє взаєморозміщення в кімнаті, перемістилася та обернулася, зайнявши позицію, яка дозволяла б їй завдати смертельного удару.
— Я завжди вважала ефект нормалізації фафрилах основою нашої сили, — сказала вона. Нехай він задумається, чому вона перевела розмову на класову систему. — Рада Великих Домів у Ландсрааді, місцеві Сиссельраади, усі заслуговують…
— Ви не змусите мене змінити тему, — промовив він.
І Айдаго відзначив подумки, якими прозорими стали її дії. Чи це тому, що вона ослабила свій захист, чи він урешті зламав стіни її бене-ґессеритського вишколу? Він вирішив, що справа в останньому, але почасти і в ній самій, — з віком вона змінилася. Це його засмутило так само, як засмучували помічені ним дрібні відмінності нових фрименів від старих. Відхід пустелі був відходом чогось цінного для людей, а він не міг цього описати. Подібно до того, як не міг описати змін, що відбулися з леді Джессікою.
Джессіка глянула на Айдаго з неприхованим здивуванням, не намагаючись замаскувати свою реакцію. Невже він міг так легко прочитати її думки?
— Ви мене не вб’єте, — сказав він. Вдався до фрименського застереження: — Не проливайте своєї крові на мій ніж.
І подумав: «Я став справжнім фрименом». Його охопило дивне відчуття нерозривності, і він усвідомив, як глибоко прийняв звичаї планети, що дала йому притулок у другому житті.