Ганіма спокійно сиділа на підвісному зеленому кріслі у своїх апартаментах: у великій кімнаті з грубими рудаво-коричневими стінами, що мали імітувати січовий камінь. Стеля, однак, була з імбарського кристалу, що миготів блакитними іскрами, а підлога — з чорної плитки. Меблів було небагато: малий письмовий столик, п’ять плавучих крісел і вузьке ліжко, поставлене в ніші, за фрименським звичаєм. Ганіма мала на собі жовте траурне вбрання.
— Ти не вільна особа, що може сама залагоджувати кожен аспект свого життя, — вже всоте промовила Алія. «Мала дурепа мусить це зрозуміти, рано чи пізно! Мусить погодитися на заручини з Фарад’ном! Мусить! Хай пізніше його вбиває, але, за фрименським обрядом сватання, заручини вимагають відкритого оголошення».
— Він убив мого брата, — промовила Ганіма, тримаючись тієї єдиної ноти, яка ще додавала їй сил. — Усі це знають. Фримени плювали б при згадці мого імені, якби я погодилася на заручини.
«І це одна з причин, чому ти мусиш погодитися», — подумала Алія. Вона сказала:
— Це зробила його мати. Він банітував її за це. Чого ти ще від нього хочеш?
— Його крові, — відповіла Ганіма. — Він Корріно.
— Він звинуватив і засудив власну матір, — протестувала Алія. — А чого тобі перейматися фрименською потолоччю? Приймуть усе, що ми їм накажемо прийняти. Гані, мир в Імперії вимагає, щоб…
— Я не погоджуся, — відрізала Ганіма. — Ви не можете оголосити заручини без мене.
Ірулан, що саме при цих словах Ганіми ввійшла до кімнати, питально глянула на Алію та двох радниць, що стояли біля неї, пригноблені. Ірулан побачила, як Алія роздратовано здіймає руки й падає в крісло навпроти Ганіми.
— Поговори з нею, Ірулан, — наказала Алія.
Ірулан підтягла плавуче крісло на місце й сіла поруч із Алією.
— Ти Корріно, Ірулан, — промовила Ганіма. — Не пробуй зі мною щастя.
Ганіма встала, підійшла до ліжка й сіла на ньому зі схрещеними ногами, озираючись на жінок. Як вона побачила, Ірулан вдягла чорну абу, подібно до Алії, каптур відкинула назад і відкрила золоте волосся. Під жовтим світлом плавучих світлокуль у кімнаті волосся мало траурний вигляд.
Ірулан глянула на Алію, встала й підійшла до Ганіми.
— Гані, я б сама його вбила, якби це могло розв’язати проблему. І, як ти прихильно наголосила, Фарад’н моєї крові. Але ти маєш повинності значно вищі, ніж твої зобов’язання перед фрименами.
— Це звучить не краще, ніж у моєї дорогоцінної тітоньки, — відповіла Ганіма. — Кров брата не може бути змита. Це більше, ніж якийсь незначний фрименський афоризм.
Ірулан стисла губи. Тоді сказала:
— Фарад’н тримає в полоні твою бабусю. Тримає Дункана, а якщо ми не…
— Мене не вдовольняють твої розповіді, як це все сталося, — сказала Ганіма, повз Ірулан дивлячись на Алію. — Колись Дункан волів померти, ніж дозволити ворогам схопити мого батька. Можливо, ця нова гхолівська плоть не така сама, як…
— Дункану наказано захищати життя твоєї бабки! — скрикнула Алія, повертаючись у кріслі. — Я певна, що він обрав для цього єдино можливий спосіб! — І подумала: «Дункане, Дункане! Не передбачалося, що ти зробиш це саме так».
Ганіма, читаючи придушені нотки в голосі, глянула на тітку.
— Ти брешеш, Лоно Небес. Я чула про твоє змагання з моєю бабусею. Чого ти боїшся розповісти нам про неї і про свого дорогоцінного Дункана?
— Ти вже все знаєш, — сказала Алія, проте відчула укол страху через це неприховане звинувачення та його наслідки. Зрозуміла, що втома зробила її необережною. Встала й сказала:
— Усе, що знаю я, знаєш і ти.
Тоді звернулася до Ірулан:
— Попрацюй із нею. Слід її схилити до…
Ганіма перебила їх грубою фрименською лайкою, що шокувала, вийшовши з її незрілих уст. Негайно ж запанувала тиша, а вона сказала:
— Думаєте, що я звичайна дитина, а у вас є довгі роки, щоб зі мною працювати, і що нарешті я згоджуся. Подумай ще раз, Небесна Регентко. Ти знаєш краще, ніж будь-хто інший, скільки мені внутрішніх літ. Я слухатимусь їх, не тебе.
Алія насилу стримала гнівну відповідь, тяжко втупившись у Ганіму. Гидь? Ким було це дитя? В Алії почав наростати новий страх перед Ганімою. Чи вона теж уклала власний компроміс із життями, що дісталися їй під час переднародження?
— Ще є час, щоб ти побачила розумні причини.
— Можливо, буде час, щоб я побачила вибух крові Фарад’на під моїм ножем, — промовила Ганіма. — Очікуйте цього. Якщо я колись зостануся з ним наодинці, хтось із нас напевне помре.