Природний добір описано як селективне середовище, що здійснює перегляд тих, хто може мати потомство. Однак стосовно людей це дуже звужений підхід. Репродукція статевим шляхом має тенденцію до експериментів та інновацій. Це породжує багато питань, включно з давнім, яке стосується такої дилеми: чи це середовище є селективним чинником після настання зміни, чи середовище відіграє преселективну роль в окресленні варіантів, які потім перевіряє. Дюна насправді не відповіла на ці запитання: вона просто викликала нові, на які Лето й Сестринство можуть спробувати відповісти впродовж наступних п’ятисот поколінь.
Голі коричневі скелі Оборонної Стіни маячили вдалині, а для Ганіми вони були втіленням того явища, яке загрожувало її майбутньому. Вона стояла край саду на даху Твердині, призахідне сонце світило їй у спину. Воно зберігало темно-оранжевий блиск, спричинений пиловими хмарами, колір такий глибокий, як краї пащі хробака. Ганіма зітхнула, подумавши: «Аліє… Аліє… Невже твій фатум є й моїм фатумом?»
Внутрішні життя ставали останнім часом дедалі голоснішими. Було щось таке в умовних рефлексах жінок фрименської спільноти — можливо, справжня статева різниця, але, незалежно від причини, жінки були більш піддатливі цьому внутрішньому припливу. Коли вони з бабусею складали план дій, та перестерігала її, черпаючи знання з нагромадженої мудрості Бене Ґессерит, але й будячи в Ганімі страх, що коренився у цій мудрості.
— Гидь, — казала леді Джессіка, — це наш термін для переднароджених, за ним криється довга історія гіркого досвіду. От як це діє: схоже, що внутрішні життя діляться на дві групи — добромисних і зловмисних. З добромисними легко спілкуватися, вони корисні. Зловмисні натомість єднаються в одну могутню психіку й намагаються присвоїти собі живе тіло та його свідомість. Цей процес триває довго, але його ознаки добре відомі.
— Чому ви покинули Алію? — спитала Ганіма.
— Я нажахано втекла від того, що сама створила, — тихо сказала леді Джессіка. — Я здалася. І мене мучить те, що… можливо, я надто рано здалася.
— Що ви маєте на увазі?
— Я ще не вмію пояснити, та… можливо… ні! Не даватиму тобі фальшивих надій. Гафля, це набридливе відволікання уваги, має довгу історію в людській міфології. Її називали багатьма іменами, але передусім одержимістю. Такий воно має вигляд. Губишся у зловмисності, і вона оволодіває тобою.
— Лето… боявся прянощів, — сказала Ганіма, виявивши, що може говорити про нього спокійно. Та страшна ціна, якої вимагали від них!
— Це мудро, — відповіла Джессіка. Більше вона нічого не сказала.
Однак Ганіма ризикнула викликати вибух своїх внутрішніх пам’ятей і зазирнула крізь дивну туманну заслону й обшир страхів Бене Ґессерит, що даремно намагався її стримати. Пояснення того, що сталося з Алією, нітрохи не полегшило її становища. Але нагромаджений досвід Бене Ґессерит показав можливу дорогу виходу з пастки, а коли Ганіма зважилася поділити свідомості з внутрішніми життями, вона насамперед прикликала Могаляту, спілку з добромисними, що могли б її захистити.
Згадала цей поділ, стоячи в сяйві сонця, що заходило край саду на даху Твердині. Відразу ж почула пам’ятеприсутність матері. Чані стояла, як примара, між Ганімою та далекими скелями.
— Увійшовши туди, ти з’їси плід дерева заккум, пекельну їжу! — сказала Чані. — Зачини ці двері, дочко моя, лише так ти будеш у безпеці.
Внутрішній гамір здійнявся навколо видіння, і Ганіма втекла, зануривши свою свідомість у Кредо Сестринства, реагуючи так радше з розпачу, ніж із довіри. Швидко продекламувала Кредо, рухаючи губами, дозволяючи голосові піднятися до рівня шепоту.
«Релігія — це наслідування дорослого, здійснюване дитиною. Релігія — це стисле втілення давніх вірувань: міфології, що є здогадом, прихованих припущень довіри до Всесвіту, тих заяв, які виголошують люди, прагнучи особистої влади, а це все перемішане з дрібкою просвіти. І завжди остаточною невимовленою заповіддю є: “Не став запитань!” Але ми запитуємо. Ми зазвичай ламаємо цю заповідь. Праця, до якої ми зобов’язалися, полягає у визволенні уяви, використанні уваги для найглибшого почуття творчості, на яке спроможне людство».
Повільно в думки Ганіми повернулося почуття порядку. Відчувала, однак, як тремтить її тіло і який ламкий той здобутий нею спокій, — і ця туманна завіса зоставалася в її свідомості.