Стискаючи в лівій руці статичний ущільнювач, він заглибився у некрутий схил дюни, знаючи, що хробак надто втомлений, аби повернутися і поглинути його всередину великої біло-оранжевої пащі. Закопуючись лівою рукою, правою він вихопив диститент із фримпакета й приготував його до надимання. Це все було зроблено менше як за хвилину: ось розгорнуто тент у твердостінній піщаній кишені із завітряного боку дюни. Надув тент і вповз усередину. Перш ніж запечатати сфінктер, витяг ущільнювач і поставив його на зворотну дію. Пісок зі схилу посипався на тент. Але він устиг запечатати отвір, тож усередину потрапило лише кілька піщинок.
Зараз він мусив працювати ще швидше. Жоден піскошноркель не сягнув би назовні, щоб забезпечити його повітрям. Це була велика буря, у якій мало хто виживає. Це місце буде засипане тоннами піску. Лише тонка бульбашка диститента за ущільненою зовнішньою шкаралупою захистить його від стихії.
Лето розтягся горілиць, склав руки на грудях і ввів себе в сонний транс, коли його легені вдихали раз на годину. Так він доручив себе невідомості. Буря мине, а якщо не відкриє його ламкої кишені, то він зможе вибратися… або ж увійде в Мадінат Ассалям — Оселю Миру. Він знав, що мусить, хоч би що сталося, обірвати нитки, одну за одною, доки не зостанеться лише Золотий Шлях. Так має бути, бо інакше він не зможе повернутися до халіфату спадкоємців свого батька. Не буде більше жити в брехні цієї Деспосіні, цього жахливого халіфату, оспівуючи деміурга — свого батька. Не мовчатиме більше, коли священник проголосить бридку нісенітницю: «Його крис-ніж розжене демонів!»
З цим рішенням свідомість Лето прослизнула в мережу позачасового дао.
У кожній планетарній системі, очевидно, існують впливи вищого порядку. Частою демонстрацією цього є запровадження земних форм життя на нововідкритих планетах. У всіх таких випадках у подібних зонах розвивається життя у напрочуд схожих адаптивних формах. Ця форма означає щось набагато більше, ніж фізичне тіло: вона асоціюється з організацією виживання та взаємозв’язком таких організацій. Людські пошуки цього взаємозалежного порядку та нашої ніші всередині нього є глибокою необхідністю. Але ці пошуки можуть виродитися у консервативне підтримування ідентичності. Це завжди виявлялося вбивчим для всієї системи.
— Насправді мій син не бачив майбутнього, він бачив процес творення і його зв’язок із міфами, якими снить людство, — сказала Джессіка. Вона говорила швидко, але не показувала поспіху. Знала, що приховані спостерігачі знайдуть спосіб їм перешкодити, тільки-но розпізнають, що вона робить.
Фарад’н сидів на підлозі, надвечірнє сонячне світло з вікна позаду нього обрисовувало його постать. Джессіка, дивлячись на протилежну стіну, бачила лише вершечок дерева в саду на дворику. Фарад’н перед її очима був новим Фарад’ном: стрункішим, мускулистішим. Місяці тренувань зробили свою неминучу справу. Коли він глянув на неї, його очі сяйнули.
— Він бачив форми, які створили б наявні сили, коли б їх не відвернули, — промовила Джессіка. — Замість того щоб звернутися проти своїх послідовників, він звернувся проти себе. Не хотів приймати лише те, що було б для нього зручним, бо вважав це моральним боягузтвом.
Фарад’н уже навчився мовчки оцінювати, випробовувати, утримуючись від питань, доки не сформулював їх у найгострішій формі. Вона розповідала про погляд Бене Ґессерит на молекулярну пам’ять, виражену в ритуалі, і цілком природно перейшла до способу, яким Сестринство аналізувало Пола Муад’Діба. Однак Фарад’н бачив темний бік її слів і дій, проекцію підсвідомих форм, що видозмінювали поверхневе значення фраз.
— З усіх наших спостережень це найважливіше, — сказала вона. — Життя — це маска, через яку Всесвіт виражає себе. Ми припускаємо, що все людство й ті форми життя, які його підтримують, представляють природну спільноту й що доля всього життя є ставкою у грі за долю індивіда. Отож, якщо йдеться про остаточне самовипробування, про amor fati, ми перестаємо гратися в богів і повертаємося до навчання. У кризовій ситуації вибираємо індивідуальності та, наскільки можемо, даємо їм свободу дій.
Тепер він збагнув, куди вона веде, і, знаючи, як це вплине на тих, що стежили крізь шпигунські системи, утримався від тривожного погляду на двері. Лише натреноване око могло помітити його секундну непевність, але Джессіка розгледіла її та всміхнулася. Врешті-решт, усмішка може означати будь-що.