— Не цього разу.
— Ти збираєшся його вбити?
— Це вже від мене не залежить.
Галлек скривився. Дистранс. Який засяг дій цих чортових печерних кажанів? Він часто бачив, як вони перелітають крізь пустелю зі звістками, прихованими в пискливих криках. Але чи далеко вони можуть дістатися на цій пекельній планеті?
— Я мушу побачити його на власні очі, — сказав Галлек.
— Це заборонено.
Галлек глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися. Він провів два дні й дві ночі, чекаючи рапортів із пошуків. Настав черговий ранок, і він відчув, що його роль розсипається, сповзає з нього, залишаючи його нагим. Зрештою, він ніколи не любив командувати. Командувати — значить чекати, доки інші роблять цікаві й небезпечні речі.
— Чому це заборонено? — спитав він. Контрабандисти, які облаштували для себе цю безпечну січ, залишили надто багато питань без відповіді, а він не хотів дозволити цього ще й Намрі.
— Дехто вважає, що ти надто багато дізнався, побачивши цю січ, — сказав Намрі.
Галлек почув погрозу, розслабився у зручній позиції натренованого борця, тримаючи руку поблизу ножа, але не на ньому. Сумував за щитом, проте вимкнув його через вплив на хробаків та недовговічність за наявності генерованих бурею статичних зарядів.
— Ця таємниця не входить до нашої угоди, — промовив Галлек.
— Якби я його вбив, це було б частиною нашої угоди?
Галлек знову відчув підступи невидимих сил, про які леді Джессіка його не попередила. Цей її клятий план! Може, не варто було довіряти бене-ґессеритці. Він одразу ж почувся зрадником. Вона пояснила проблему, а він прийняв її план, сподіваючись, що, як і інші, пізніше цей план потребуватиме поправок. Це не якась бене-ґессеритка, це Джессіка з Атрідів, від якої він ніколи не бачив нічого іншого, крім дружби й підтримки. Знав, що без неї дрейфував би у Всесвіті, куди небезпечнішому ніж той, у якому тепер мешкав.
— Ти не можеш відповісти на моє питання, — сказав Намрі.
— Ти мав його вбити лише тоді, коли б він показав, що є… одержимим, — відповів Галлек. — Гиддю.
Намрі приклав кулак до правого вуха.
— Твоя пані знала, що ми маємо способи випробувати це. Мудро з її боку передати мені винесення цього вироку.
Розлючений Галлек стиснув губи.
— Ти чув слова Превелебної Матері, звернені до мене, — вів далі Намрі. — Ми, фримени, розуміємо таких жінок, але вам, чужосвітянам, ніколи їх не збагнути. Фрименські жінки часто посилають своїх синів на смерть.
Галлек промовив крізь стиснуті губи:
— Цим ти хочеш мені сказати, що вбив його?
— Він живий. Перебуває в безпечному місці. Далі діставатиме прянощі.
— Але я повинен супроводити його до бабки, якщо він виживе, — сказав Галлек.
Намрі лише знизав плечима.
Галлек зрозумів, що це єдина відповідь, яку він отримає. Прокляття! Він не міг повернутися до Джессіки з цими питаннями без відповідей. Махнув головою.
— Навіщо ставити під сумнів те, чого не можеш змінити? — спитав Намрі. — Ти отримав добру плату.
Галлек спідлоба глянув на нього. Фримени! Вважають, що для всіх чужинців найважливіші насамперед гроші. Але вустами Намрі говорило щось більше, ніж фрименські упередження. Тут діяли інші сили, і це було очевидним для кожного, навченого спостерігати на бене-ґессеритський лад. Уся ця справа тхнула хитрощами всередині хитрощів усередині інших хитрощів.
Переходячи до образливо панібратського тону, Галлек сказав:
— Леді Джессіка розгнівається. Може вислати когорти проти…
— Занадік! — вилаявся Намрі. — Ти, мерзенний каламарю! Стоїш поза Могалятою! Я радо візьму твою воду для Шляхетного Люду!
Галлек поклав руку на ніж, наготував лівий рукав, де в нього була схована маленька несподіванка для нападника.
— Я не бачу тут ніякої розлитої води, — сказав він. — Можливо, твоя пиха тебе засліпила.
— Ти ще живий, бо я хотів, аби ти перед смертю збагнув, що твоя леді Джессіка не пошле когорт ані проти кого. Тебе не манять тишком-нишком у Хуануї, ти, чужосвітське шумовиння. Я зі Шляхетного Люду, а ти…
— А я лише слуга Атрідів, — медовим голосом сказав Галлек. — Ми — шумовиння, що зняло ярмо Харконненів із твоєї смердючої шиї.
Намрі вищирив білі зуби.
— Твоя пані — в’язень на Салусі Секундус. Накази, які ти вважав її розпорядженнями, йшли від її дочки.
Галлеку довелося докласти максимум зусиль, аби зберегти спокій.
— Це не має значення. Алія…
Намрі витяг свого крис-ножа.
— Що ти знаєш про Лоно Небес? Я її слуга, ти, повіє в чоловічій подобі. Виконуючи її наказ, я візьму твою воду!