— Це наказав Мюріз, — промовила вона, торкнувшись миски.
Так, це наказав Мюріз. Марновірство перемогло все. Мюріз хотів видінь, які він міг би прочитати. Був прадавнім дикуном, що просить шамана, аби той кинув кості бика та витлумачив фігуру, яку вони утворили при падінні. Мюріз відібрав дистикост бранця «зі звичайної обережності». У цих словах ховалося лукаве глузування з Намрі та Сабіхи. Лише дурні дозволяють бранцеві втекти.
Однак Мюріз мав глибоку емоційну проблему: Духовну Ріку. Вода бранця текла в жилах Мюріза. Мюріз шукав знаку, який дозволив би йому тримати над головою Лето загрозу смерті.
«Який батько, такий і син», — подумав Лето.
— Лише прянощі дадуть тобі видіння, — сказала Сабіха. Через довгу мовчанку вона почувалася незручно. — Я часто мала видіння під час оргії. Вони нічого не важать.
«Саме так!» — подумав він, його тіло замкнулося в заціпенінні, що зробило шкіру холодною та липкою. Бене-ґессеритська виучка взяла владу над його свідомістю, точно скерована ясність охопила простір довкола нього, кинувши сліпуче світло видіння на Сабіху та всіх її компаньйонів-вигнанців. Древня наука Бене Ґессерит була однозначною:
«Мови побудовані так, аби відображати спеціалізацію у способі життя. Кожну спеціалізацію можна розпізнати за словами, засновками та структурою речень. Шукай за зупинками. Спеціалізації представляють місця, де життя зупиняється, де рух уповільнюється і завмирає». Тоді він побачив Сабіху як творця видінь на власний лад, а всі інші люди мали таку ж силу. І все-таки вона легковажно ставилася до видінь на оргії прянощів. Вони викликали неспокій, тому їх слід було витіснити, навмисне забути. Її одноплемінники молилися до Шай-Хулуда, бо хробак домінував у багатьох їхніх видіннях. Молилися за росу на краю пустелі, бо волога обмежувала їхнє життя. А водночас купалися в достатку прянощів і приваблювали піщану форель у відкриті канати. Сабіха змушувала його до пророчих видінь із буденною жорстокістю, але в її словах він бачив яскраві сигнали. Вона покладалася на абсолюти, шукала скінченних границь, а це все тому, що не могла впоратися з ригористичністю жахливих рішень, які зачепили її плоть. Трималася свого одностороннього бачення Всесвіту, замикаючи його в просторі та зупиняючи в часі, бо альтернативи її лякали.
На противагу цьому, Лето відчував чистий рух у себе всередині. Він був мембраною, що збирала нескінченні виміри, а оскільки він бачив ці виміри, то міг ухвалювати жахливі рішення.
«Як мій батько».
— Ти мусиш це з’їсти! — роздратовано сказала Сабіха.
Тепер Лето бачив схему видіння і знав нитку, що мала стати для нього провідною. «Моя шкіра не моя власна». Встав, закутавшись у накидку. Дивно було відчувати її дотик до тіла, не захищеного дистикостом. Босі ноги торкнулися оплавленої меланжевої тканини на підлозі, відчули пісок, який там намело.
— Що ти робиш? — спитала Сабіха.
— Тут погане повітря. Вийду надвір.
— Ти не можеш утекти, — сказала вона. — Кожен каньйон має хробака. Якщо вийдеш за канат, хробаки відчують твою вологу. Ці ув’язнені хробаки дуже чуйні — не те що пустельні. Крім того… — яким радісним став її голос! — не маєш дистикоста!
— То чого ти переймаєшся? — спитав він, міркуючи, чи може спровокувати її на чесну відповідь.
— Бо ти не їв.
— І тебе покарають.
— Так!
— Але ж я вже весь просяк прянощами, — сказав він. — Видіння щомиті. — Жестом босої ноги він вказав на миску. — Вилий у пісок. Хто довідається?
— Вони стежать, — прошепотіла вона.
Він труснув головою, вириваючись зі своїх видінь і відчуваючи, як його охоплює нова свобода. Немає потреби вбивати цю бідну маріонетку. Вона танцює під чужу музику, навіть не знаючи кроків, вірячи, що може ще ділити владу, яка привабила голодних піратів Шулоху та Джакуруту. Лето підійшов до дверної печаті, поклав на неї руку.
— Коли Мюріз прийде, — сказала вона, — то дуже розгнівається через…
— Мюріз — торговець порожнечею, — відповів Лето. — Моя тітка висушила його.
Вона підвелася.
— Я йду з тобою.
А він подумав: «Вона пам’ятає, як я від неї втік. Зараз відчуває, як слабко тримає мене. Її видіння ворушаться у ній». Але вона не слухала цих видінь. Напевне, міркувала так: як він перехитрує хробака у вузькому каньйоні? Як виживе у Танзеруфт без дистикоста й фримпакета?
— Я мушу побути сам, аби порадитися зі своїми видіннями, — сказав він. — А ти зоставайся тут.
— Куди ти йтимеш?
— До канату.