Форель корчилася на його долоні, видовжуючись і розтягуючись. Вона ворушилася, а він тим часом відчував, що його видіння теж видовжується і розтягується. Ось вона, ця нитка, а не та, що була. Відчув, як форель тоншає, покриваючи все більшу частину його долоні. Жодна піщана форель не зустрічала досі такої руки, кожна клітина якої була перенасичена прянощами. Жодна інша людина ніколи не жила й не міркувала в таких умовах. Лето делікатно відрегулював ензимний баланс тіла, черпаючи силу з ясно осяяної певності, яку він здобув у трансі прянощів. Мудрість незліченних перемішаних у ньому часожиттів давала несхибність у виборі точного корегування, як слід уникнути смерті від передозування, що напевно б настала, якби він бодай на мить послабив пильність. Водночас він змішувався з фореллю, живився нею, живив її, навчав її. Здобуте під час трансу видіння було зразком, за яким він діяв.
Лето відчув, що форель тоншає, дедалі більше розтягується по його руці, сягаючи передпліччя. Знайшов іншу, помістив її над першою. Контакт викликав у обох тварин шалені конвульсії. Їхні війки зімкнулися, і вони стали суцільною оболонкою, що охопила його по лікоть. Піщана форель, перетворена на живу рукавицю з дитячої гри, але тонша й вразливіша, потрібна йому як симбіонт шкіри. Він потягся живою рукавицею, відчув пісок, розрізняючи кожну піщинку. Це вже була не піщана форель, а щось міцніше, сильніше. І стає сильнішим далі… Його рука помацала й зіткнулася з черговою фореллю, що поєдналася з двома першими й пристосувалася до нової ролі. М’яка шкіра охопила його руку до плеча.
У страхітливому відособленні концентрації він добився поєднання своєї нової шкіри з тілом, запобігаючи відторгненню. Зосередив усю свою увагу, не лишаючи місця для думки про жахливі наслідки того, що він скоїв. Важили тільки необхідності, показані в трансі. З цього випробування міг відкритися Золотий Шлях.
Лето скинув одежу й ліг на піску оголений, перегородивши рукою в рукавиці дорогу міграції форелі. Згадав, як колись вони з Ганімою піймали піщану форель і так довго терли її об пісок, що вона перетворилася на хробаченя, жорстку трубочку, всередині заповнену зеленим сиропом. Легко вкусити за кінець і швидко, перш ніж затягнеться укус, висмоктати кілька солодких крапель.
Зараз вони покрили все його тіло. Відчував пульсування крові під живою оболонкою. Одна намагалася закрити його обличчя, але він грубо її відтягнув, доки та не перетворилася на тонку трубку. Трубка видовжилася значно більше, ніж хробаченя, залишаючись при цьому еластичною. Лето відкусив її кінець, відчув смак тонкого струмочка солодощів, рідини було куди більше, ніж це траплялося досі будь-якому фримену. Відчув, як крізь нього пропливає енергія. Дивне піднесення сповнило його тіло. Якийсь час він займався тим, що відсував оболонку від обличчя, аж доки не сформував твердого контуру, що оббігав його обличчя від щелеп до лоба, залишаючи вільними вуха.
Тоді настав час випробувати його видіння.
Він підвівся, обернувся, аби бігцем повернутися до хатини, і виявив, що його ноги рухаються надто швидко, щоб він утримав рівновагу. Упав у пісок, покотився, стрибком схопився на ноги. Стрибок підняв його на два метри над піском, а коли він приземлився і спробував іти, то знову виявилося, що він іде надто швидко.
«Стоп!» — наказав він собі. Змусив себе до розслаблення за прана-бінду, зібравши всі чуття в котловині свідомості. Це сфокусувало внутрішні хвилі вічного тепер, завдяки яким Лето відчував Час, і він дозволив піднесенню видіння розігріти його. Оболонка діяла точнісінько так, як передбачало видіння.
«Моя шкіра не моя власна».
Але його мускули потребували певного тренування, аби жити в цьому пришвидшеному русі. Ідучи, він упав і перевернувся. Тоді сів. Доки не рухався, контур під щелепою намагався стати оболонкою і закрити йому рот. Він плюнув на нього й відкусив, смакуючи солодкий сироп. Відгорнув його вниз, притиснувши рукою.