— Це нейтральна територія. Я дав слово.
— Так не може продовжуватися далі! — запротестував Айдаго.
— Погоджуюсь, — кивнув Стілґар. — Алію піймано в коло, і це коло щодня стискається. Це як наш старий звичай багатоженства. Дозволяє виявити чоловіче безпліддя. — Він запитально зиркнув на Айдаго. — Ти кажеш, що вона зраджує тебе з іншими чоловіками. Думаю, ти саме це мав на увазі, кажучи, що вона «використовує свою стать як зброю». Перед тобою відкривається цілковито законний шлях. Джавід тут, у Табрі, з відомостями від Алії. Тобі достатньо лише…
— На твоїй нейтральній території?
— Ні, за її межами, у пустелі.
— А якщо я скористаюся можливістю, аби втекти?
— Ти не матимеш такої можливості.
— Усе ж я присягаюсь тобі, що Алія одержима. Що я маю зробити, аби переконати тебе…
— Це складно довести, — промовив Стілґар. Цієї ночі він часто це повторював.
Айдаго згадав слова Джессіки й сказав:
— Але ти маєш способи довести це.
— Спосіб, так, — сказав Стілґар. Знову хитнув головою. — Болісний, незворотний. Тому я й нагадав тобі про наш підхід до почуття провини. Можна звільнитися від будь-якої провини, спроможної нас знищити, окрім Випробування на одержимість. У цьому випадку трибунал, яким є весь народ, бере на себе повну відповідальність.
— Ви вже робили це раніше, чи не так?
— Я певен, що Превелебна Мати у своїй декламації не оминула нашої історії, — відповів Стілґар. — Так, ми вже це робили.
Айдаго зреагував на роздратування у голосі Стілґара.
— Я не намагався звинуватити тебе в брехні. Це просто…
— Ніч була довгою, і питання зосталися без відповіді, — сказав Стілґар. — А зараз настав ранок.
— Мені потрібен дозвіл, щоб передати послання Джессіці, — промовив Айдаго.
— Це було б посланням на Салусу, — відповів Стілґар. — Я не даю вечірніх обіцянок. Мушу тримати слово — тому Табр є нейтральною територією. Ти зберігатимеш тут цілковите мовчання. Я пообіцяв це від імені всіх моїх людей.
— Алія мусить бути піддана твоєму Випробуванню!
— Можливо. Насамперед ми повинні довідатися, чи існують пом’якшувальні обставини. Наприклад, брак авторитету. Чи навіть невезіння. Це може бути виявом природної схильності до зла, властивої всім людям, а не лише одержимим.
— Ти хочеш мати певність, що я не звичайний обманутий чоловік, який прагне помститися чужими руками, — сказав Айдаго.
— Так могли б подумати інші, але не я, — відповів Стілґар. Усміхнувся, щоб зробити свої слова не такими колючими. — Ми, фримени, маємо свою науку про традицію, наш хадис. Коли боїмося звернутися до ментата чи Превелебної Матері, звертаємося до хадису. Там сказано, що єдиний страх, який ми не можемо подолати, — це страх перед власними помилками.
— Леді Джессіку слід повідомити, — сказав Айдаго. — Ґурні каже…
— Ця звістка могла прийти не від Ґурні Галлека.
— Вона не могла прийти ні від кого іншого. Ми, Атріди, маємо власні способи перевірки інформації. Стіле, хіба ти не можеш з’ясувати принаймні частину…
— Джакуруту більше немає, — промовив Стілґар. — Його зруйновано багато поколінь тому. — Він торкнувся рукава Айдаго. — Хай там як, я не можу розпорошувати вояків. Це неспокійні часи, канати під загрозою… ти розумієш? — Він знову сів. — Тепер, коли Алія…
— Алії більше немає, — сказав Айдаго.
— Це ти так кажеш. — Стілґар зробив черговий ковток кави, відсунув чашку. — Облишмо цю тему, друже Айдаго. Часто немає потреби відривати руку, щоб витягти скалку.
— То поговорімо про Ганіму.
— У цьому немає потреби. Вона має мою підтримку, мою оборону. Тут ніхто не може її скривдити.
«Він не може бути таким наївним», — подумав Айдаго.
Але Стілґар підвівся на знак того, що розмову закінчено.
Айдаго змусив себе підвестися, відчуваючи скованість у колінах. Литки отерпли. Коли Айдаго піднявся на ноги, з’явився ад’ютант і став збоку. За ним до кімнати ввійшов Джавід. Айдаго обернувся. Стілґар стояв за чотири кроки від нього. Не вагаючись, Айдаго одним рухом вихопив ножа і вдарив у груди Джавіда, який нічого не підозрював. Чоловік поточився назад, ніж вийшов з рани. Джавід обернувся і впав навзнак. Копнув ногами й помер.
— Це має втишити поголос, — сказав Айдаго.
Ад’ютант стояв із витягнутим ножем, не знаючи, як реагувати. Айдаго вже сховав свого ножа, залишивши кривавий слід на краю жовтого одягу.
— Ти заплямував мою честь! — скрикнув Стілґар. — Це нейтральна…
— Стули пельку! — Айдаго зиркнув на враженого наїба. — Ти носиш ошийника, Стілґаре!