— Навіщо ти привіз сюди Проповідника? — спитав Галлек. — У Джакуруту казали, що він працює на них.
— Більше ні. Я привіз його сюди, бо Алія хоче його смерті.
— І що? Думаєш, тут святинний притулок?
— Ти його притулок.
Весь цей час Проповідник стояв біля них, прислухаючись, але не показуючи, що його обходить, чим закінчиться їхня суперечка.
— Він добре мені служив, Ґурні, — промовив Лето. — Дім Атрідів ще не втратив почуття обов’язку стосовно тих, хто йому служить.
— Дім Атрідів?
— Дім Атрідів — це я.
— Ти втік із Джакуруту, перш ніж я встиг закінчити випробування, доручені твоєю бабкою, — холодним голосом сказав Галлек. — Як ти можеш припускати…
— Життя цієї людини слід охороняти так, наче це твоє життя, — перебив його Лето, ніби жодної суперечки взагалі не було, і, не кліпнувши оком, зустрів погляд Галлека.
Джессіка вишколила Галлека, навчивши його багатьох бене-ґессеритських технік спостереження, але він не міг виявити в Лето нічого, крім спокійної впевненості в собі. Усе-таки накази Джессіки зоставалися в силі.
— Твоя бабка наказала мені завершити твою освіту й упевнитися, що ти не одержимий.
— Я не одержимий. — Це пролунало як звичайне твердження.
— Чого ж ти втік?
— Намрі мав наказ убити мене, хай що б я зробив. Його накази йшли від Алії.
— І ти Правдомовець, так?
— Так. — Ще одне просте твердження, повне певності в собі.
— І Ганіма теж?
— Ні.
Тут Проповідник порушив мовчання, обернувши сліпі очниці в бік Галлека, але вказуючи на Лето.
— Думаєш, ти міг би випробувати його?
— Не втручайся, нічого не знаючи про проблему та її наслідки, — наказав Галлек, не дивлячись на чоловіка.
— О, я достатньо добре знаю її наслідки, — відповів Проповідник. — Якось мене випробовувала стара жінка. Вона думала, наче знає, що робить. Як виявилося, не знала.
Галлек глянув на нього.
— Ти ще один Правдомовець?
— Кожен може бути Правдомовцем, навіть ти, — сказав Проповідник. — Це питання чесності перед природою власних почуттів. Вона вимагає внутрішньої згоди з правдою, яка й дозволяє легке розпізнання.
— Чому ти втручаєшся? — спитав Галлек, кладучи руку на ніж. Ким був цей Проповідник?
— Я відповідаю за ці події, — відказав Проповідник. — Моя мати могла пролити рідну кров на олтарі, але в мене інші мотиви. І я бачу твою проблему.
— О? — Зараз Галлек справді зацікавився.
— Леді Джессіка наказала тобі відрізнити між собою собаку й вовка, відрізнити зе’еб і ке’еб. За її означенням, вовк — це особа, наділена силою і яка нею зловживає. Але між вовком і собакою є проміжний період на світанку, коли їх неможливо відрізнити.
— Майже в точку, — сказав Галлек, помітивши, що дедалі більше людей із січі заходить до спільної кімнати, щоб послухати. — Звідки ти це знаєш?
— Бо я знаю цю планету. Не розумієш? Подумай про це. Під поверхнею є камені, глина, осад, пісок. Це пам’ять планети, картина її історії. Так само з людьми. Собака пам’ятає вовка. Кожен світ обертається довкола серцевини буття, а з центру цієї серцевини на поверхню виходять усі спогади.
— Дуже цікаво, — мовив Галлек. — І як це допоможе мені виконати накази?
— Переглянь картину своєї історії, що є в тебе всередині. Спілкуйся так, як спілкуються тварини.
Галлек труснув головою. У цьому Проповіднику була переконлива безпосередність, риса, яку він не раз розпізнавав у Атрідів, і це доволі виразно підказувало, що чоловік користується силою Голосу. Галлек почув, як закалатало його серце. Невже це можливо?
— Джессіка прагнула остаточного випробування, стресу, через який вийшла б на поверхню тканина підшивки її онука, — сказав Проповідник. — Але ця тканина й так на поверхні, відкрита твоєму погляду.
Галлек обернувся і глянув на Лето. Цей рух виник сам собою, під впливом сили, якій неможливо було протистояти.
Проповідник вів далі, наче навчаючи впертого учня.
— Цей юнак збиває тебе з пантелику, бо він не є одиничним буттям. Він — спільнота. Коли ж спільнота переживає стрес, якийсь член цієї спільноти може взяти на себе командування. Такий командир не завжди є добромисним, звідки наші історії про Гидь. Але ти вже досить поранив цю спільноту, Ґурні Галлеку. Невже ти не бачиш, що трансформація вже відбулася? Цей юнак наблизився до внутрішнього співробітництва, яке є надзвичайно потужним і не може бути повернуто назад. Я бачу це без очей. Колись я опирався, але тепер підкорюся йому. Він — Цілитель.
— Хто ти? — зажадав Галлек.