«Нехай дивляться. Дозволь їм наповнити уми гафлею».
Жалюзі вікна Алії було піднято, і вона відчула різке наростання спеки, що о цій порі року починалася з самісінького ранку, сягаючи піку ополудні. Температура поверхні кам’яних плит площі мусить бути значно вищою. Незручно для цих танцівниць, а все-таки вони кружляли й вигиналися, метляючи волоссям і погойдуючи руками в шалі посвяти. Вони присвятили цей танець Алії, Лону Небес. Про це Алію сповістив прибулий ад’ютант, глузуючи з чужопланетних жінок та їхніх специфічних звичаїв. Ад’ютант пояснив, що це жінки з планети Ікс, де ще збереглися рештки заборонених наук і технологій.
Алія пирхнула. Ці жінки були такими ж темними, забобонними й відсталими, як пустельні фримени… як і сказав той глузливий ад’ютант. Намагався здобути її прихильність, сповіщаючи про присвяту танцю. Ні ад’ютант, ні іксіани навіть не знали, що ІХ — це лише число забутою мовою.
Тихо посміюючись про себе, Алія подумала: «Нехай танцюють». Танець дасть вихід енергії, яку інакше можна було використати більш деструктивно. А музика була приємною: тонке ридання флейти на тлі ударів у пласкі тимпани та гарбузи бубнів і ляскання в долоні.
Раптом музика стихла, заглушена ревінням численних голосів із протилежного боку площі. Танцюристки збилися з ритму, після короткого замішання знову його піймали, але втратили чуттєву відособленість. Навіть їхня увага перенеслася до віддаленої брами площі, де можна було розгледіти натовп, який розбігався по кам’яних плитах площі, наче вода, що протікає крізь відкритий клапан канату.
Алія дивилася, як накочується хвиля.
Зараз могла розібрати слова, а понад усіма ними — одне.
— Проповідник! Проповідник!
Тоді побачила, як він іде з першими хвилями людського моря, тримаючи руку на плечі молодого поводиря.
Прочанки-танцівниці перестали кружляти й відступили на терасові сходи під Алією. До них приєдналися їхні глядачі. Алія відчула благоговіння у натовпі. Натомість вона відчувала страх.
Як він посмів!
Вона ледь обернулася, щоб покликати вартових, але цей порух зупинили інші думки. Натовп уже заповнив площу. Можуть влаштувати погром, якщо піти всупереч їхньому очевидному прагненню вислухати сліпого візіонера.
Алія стисла кулаки.
Проповідник! Навіщо Пол це зробив? Половина людності вважала його «пустельним юродивим», а отже, святим. Інші перешіптувалися на базарах і в крамницях, що це Муад’Діб. Бо чого ж інакше Магдінат дозволяє йому проголошувати таку люту єресь?
Алія бачила серед натовпу біженців, рештки втікачів із покинутих січей, одягнених у дрантя. Там, унизу, небезпечне місце, місце, де можна наробити помилок.
— Пані?
Ззаду до Алії долинув голос. Вона обернулася і побачила Зію, що стояла в аркоподібних дверях до зовнішніх покоїв. Відразу ж за нею — озброєні палацові гвардійці.
— Так, Зіє?
— Міледі, Фарад’н тут і просить аудієнції.
— Тут? У моїх покоях?
— Так, міледі.
— Він сам?
— З ним двоє охоронців і леді Джессіка.
Алія приклала руку до горла, пригадуючи останню зустріч із матір’ю. Однак часи змінилися. Їхні стосунки будувалися за новими правилами.
— Який він нетерплячий, — промовила Алія. — А яку причину він назвав?
— Він чув про… — Зія вказала вікно, що виходило на площу. — Каже, йому розповіли, що звідси краще видно.
— Ти в це віриш, Зіє? — насупилася Алія.
— Ні, міледі. Думаю, до нього дійшов поголос. Він хоче простежити за вашою реакцією.
— Моя мати напоумила його на це!
— Дуже ймовірно, міледі.
— Зіє, моя люба, я хочу, щоб ти виконала для мене деякі дуже важливі накази. Підійди.
Зія швидко підступила.
— Міледі?
— Нехай впустять Фарад’на, його охоронців і мою матір. Тоді приготуй Ганіму. Вона має бути виряджена як фрименська наречена, до найменших подробиць, — цілковито.
— З ножем, міледі?
— З ножем.
— Міледі, це…
— Ганіма не становить жодної загрози для мене.
— Міледі, існують підстави вірити, що вона втекла зі Стілґаром, ймовірніше, щоб охороняти його, ніж із якоїсь іншої…
— Зіє!
— Міледі?
— Ганіма вже клопоталася за Стілґара, і Стілґар зостається живим.
— Але ж вона гіпотетична спадкоємиця!
— Просто виконай мої розпорядження. Хай Ганіму підготують. Тим часом ти простеж, аби на площу вислали п’ятьох служителів із Храмового Духівництва. Вони повинні запросити сюди Проповідника. Нехай дочекаються нагоди й поговорять із ним, не більше. Вони не повинні вдаватися до сили. Я хочу, щоб вони передали чемне запрошення. Без найменшого насилля. І, Зіє…