«Гафля засліпила мене», — подумала Джессіка.
Алія жестом підкликала помічницю і сказала їй:
— А зараз приведи Ганіму.
Джессіка насилу зрозуміла ці слова. «Ганіма? Навіщо зараз Ганіма?»
Помічниця рушила до вхідних дверей, збираючись розчинити їх, але не встигла ще й слова сказати, як двері вип’ялися, зірвалися із завіс. Стрижень засува зламався, а двері — товста пласталева конструкція, що могла витримати страхітливий натиск, — влетіли до кімнати. Стражники відскочили, ухиляючись від них, витягли зброю.
Джессіка й Фарад’нові охоронці зімкнули кільце довкола принца Корріно.
Але в проймі дверей з’явилося лише двійко дітей: ліворуч Ганіма в чорній сукні для заручин, праворуч Лето в сірому шовковистому дистикості під поплямленим білим одягом пустелі.
Алія глянула на висаджені двері, перевела погляд на дітей і помітила, що тремтить у неконтрольованій тіпавиці.
— От і сім’я вітає нас, — промовив Лето. — Бабусю. — Він кивнув Джессіці й перевів увагу на принца Корріно. — А це, без сумніву, принц Фарад’н. Вітаємо вас на Арракісі, принце.
Очі Ганіми здавалися порожніми. Вона тримала праву руку на крис-ножі при поясі і, здавалося, намагалася визволитися із затиску, яким Лето тримав її за передпліччя. Лето труснув рукою Ганіми, і вона здригнулася всім тілом.
— Осе я, родичі, — сказав Лето. — Я Арі, Лев Атрідів. А це, — він знову труснув руку Ганіми з могутньою легкістю, яка змусила її тіло здригнутися, — це Ар’є, Левиця Атрідів. Ми прийшли, щоб повести вас Сегер Нбів, Золотим Шляхом.
Ганіма, вбираючи ці вступні слова, Сегер Нбів, відчула, як розблоковане розуміння вливається в її розум. Воно напливало з лінійною точністю, а позаду ширяла внутрішня свідомість матері, захисниці воріт. І в цю мить Ганіма збагнула, що вона перемогла галасливе минуле. Здобула браму, крізь яку могла зазирнути, якщо потребувала цього минулого. Місяці самонавіювання створили для неї безпечне місце, з якого вона могла керувати власним тілом. Почала обертатися до Лето, щоб пояснити це, і тут усвідомила, де вона стоїть і з ким.
Лето відпустив її руку.
— Наш план спрацював? — прошепотіла Ганіма.
— Достатньо добре, — відповів Лето.
Алія отямилася від шоку й гукнула до групи стражників ліворуч од себе:
— Хапайте їх!
Але тут Лето схилився, однією рукою підняв висаджені двері й метнув їх через кімнату в бік стражників. Двох із них пришпилило до стіни. Інші перелякано позадкували. Двері важили половину метричної тонни, а ця дитина жбурнула їх.
Алія, усвідомивши, що коридор за дверима повний повалених стражників, збагнула також і те, що це Лето подолав їх, що ця дитина розтрощила її неприступні двері.
Джессіка теж бачила тіла, бачила несамовиту силу Лето й дійшла схожих висновків, але слова Ганіми зачепили серцевину бене-ґессеритського вишколу, який змусив Джессіку зберегти самовладання. Її внучка говорила про план.
— Який план? — спитала Джессіка.
— Золотий Шлях, наш Імперський план для нашої Імперії, — відповів Лето. Кивнув Фарад’нові. — Не тримай на мене зла, кузене. Я діяв і для твого блага теж. Алія сподівалася, що Ганіма тебе вб’є. Я радше волів би, щоб ти прожив своє життя певною мірою щасливо.
Алія заверещала до стражників, що щулилися в коридорі:
— Наказую вам затримати їх!
Але стражники не бажали ввійти до кімнати.
— Почекай мене тут, сестро, — сказав Лето. — Я мушу виконати неприємне завдання.
Він перетнув кімнату, йдучи до Алії.
Вона сахнулася від нього в куток, припала до землі й витягла ножа. При світлі з вікна блиснули зелені самоцвіти руків’я.
Лето просто йшов далі, у руках нічого не мав, але тримав їх випростаними й напоготові.
Алія кинулася на нього з ножем.
Лето підстрибнув майже до стелі, вдаривши лівою стопою. Цей удар поцілив Алії в голову й відкинув її, залишивши кривавий знак на чолі. Вона випустила ножа, що вислизнув і проїхав по підлозі. Алія кинулася, щоб його вхопити, та тут перед нею постав Лето.
Алія завагалася, згадала все, що вона знала з вишколу Бене Ґессерит. Підхопилася з підлоги, її тіло було вільним і збалансованим.
Лето ще раз рушив на неї.
Алія зробила обманливий рух вліво, але її праве плече знялося, а права нога різко вистрелила вперед, завдавши пальцем ноги такого удару, який міг би випустити людині нутрощі. Якби влучив.
Лето перехопив удар рукою, піймав стопу й підняв Алію, закрутивши її довкола своєї голови. Швидкість, з якою він її обертав, наповнила кімнату звуком нерівномірного сичання. Це сукня Алії билася об її тіло.