Фарад’н, почувши її слова, зрозумів тепер, що вона мала на увазі, розповідаючи, як бігає Лето. Він не буде людиною.
Стілґар усе ще не був переконаний.
— Більше не буде хробаків, — буркнув він.
— О, хробаки повернуться, — запевнила його Ганіма. — Вони всі вимруть за двісті літ, але повернуться.
— Як… — не договорив Стілґар.
Фарад’н відчув, як у його розумі з’являється одкровення. Він знав, що скаже Ганіма, перш ніж вона відповіла.
— Гільдія насилу витримає ці пісні літа, і то лише завдяки своїм і нашим запасам, — відповіла Ганіма. — Але після Кралізеку буде їх сила-силенна. Хробаки повернуться, коли мій брат увійде в пісок.
Подібно до багатьох інших релігій, Муад’Дібів Золотий Еліксир Життя деградував до поверхової магії. Його містичні знаки стали тільки символами глибших психологічних процесів, і ці процеси, звичайно, розвивалися безконтрольно. Вірянам потрібен був живий бог, а вони його не мали. Цю ситуацію виправив син Муад’Діба.
Лето сидів на Левиному Троні та приймав васальну присягу племен. Біля нього, однією сходинкою нижче, стояла Ганіма. Церемонія у Великій Залі тяглася годинами. Посланці та наїби фрименського племені один за іншим проходили перед ним. Кожна група приносила дарунки, гідні бога страхітливої сили, бога помсти, що пообіцяв їм мир.
Минулого тижня він схилив їх до підлеглості, виступаючи перед об’єднаною аріфою всіх племен. Судді бачили, як він увійшов до вогненної ями та вийшов звідти неушкодженим. Ретельно оглянувши, вони не виявили жодних слідів на його тілі. Наказали бити ножами, а непроникна шкіра запечатала його обличчя, коли вони даремно намагалися його поранити. Кислота спливла по його тілу з легенькою димкою туману. Він з’їв їхню отруту й посміявся з них.
Наприкінці покликав хробака й стояв у його пащі обличчям до них. Звідти перейшов на летовище в Арракіні, де жартома перевернув фрегат Гільдії, піднявши його за один із вертикальних стабілізаторів.
Аріфа з благоговінням і страхом відзвітувала про це, і ось прибули посланці племен, щоб скріпити печатями їхнє підданство.
Склепінчастий простір Великої Зали з її акустичними системами приглушення поглинав різкі звуки, але постійний шурхіт рухомих стоп заполонював слух. Здіймалася курява, що напливала ззовні разом із запахом кременю.
Джессіка, що відмовилася від участі в церемонії, стежила за нею з високого шпигунського вічка позаду трону. Її увага була прикована до Фарад’на та розуміння, що їх обох перехитрили. Очевидно, Лето й Ганіма передбачили дії Сестринства. Близнята могли порадитися з безліччю внутрішніх бене-ґессериток, мудріших за всіх сестер, що жили нині в Імперії.
Їй було особливо гірко, що Алія потрапила в пастку міфології Сестринства. Страх побудований на страху! Навички поколінь поклали на її долю тавро Гиді. Алія не мала надії. Звичайно, вона була одержимою. На тлі її безталання ще тяжче було дивитися на звершення Лето й Ганіми. Вони знайшли навіть не один, а два виходи із пастки. А найгіршим з усього була перемога Ганіми над своїми внутрішніми життями і її наполягання, що Алія заслуговувала лише жалощів. Гіпнотичне придушення під впливом стресу та зв’язок із добромисним предком порятували Ганіму. Вони могли порятувати й Алію. Та, не маючи надії, цього не спробували, доки не стало пізно. Воду Алії вилили в пісок.
Джессіка зітхнула й перевела увагу на Лето, що сидів на престолі. На почесному місці біля його правого ліктя стояла гігантська посудина- канопа, що містила воду Муад’Діба. Лето хвалився Джессіці, що його внутрішній батько підсміювався з цього жесту, хоч і схвалив його.
Ця посудина й ці хвастощі підкріпили її рішучість не брати участі в ритуалі. Знала: до кінця життя не погодиться з тим, що Пол промовляє устами Лето. Вона раділа, що Дім Атрідів вистояв, але речей-які-могли-бути годі було витримати.
Фарад’н сидів зі схрещеними ногами біля посудини з водою Муад’Діба. Це було місце Королівського Писаря, новонадана й новоприйнята честь.
Фарад’н відчував, що він добре пристосувався до нових реалій, хоча Тийканік досі бушував і погрожував страшними наслідками. Тийканік зі Стілґаром утворили спілку недовірливих, яка, здавалося, розважала Лето.