У бік екрана було повернуто одне підвісне поліморфне крісло, на якому сиділа білява жінка невизначеного віку. Мала серцеподібне обличчя і тонкі руки, що стискали поруччя крісла, тоді як вона вдивлялася в екран. Простора біла сукня із золотою облямівкою приховувала її постать. За крок праворуч від неї, наче кам’яна брила, стояв чоловік, одягнений у коричнево-золотий мундир помічника башара в старому війську імперських сардаукарів. Сиве волосся коротко обстрижене, обличчя квадратне, з позбавленими почуттів рисами.
Жінка кашлянула й сказала:
— Усе пішло, як ти й передбачав, Тийканіку.
— Безперечно, принцесо, — хрипким голосом відповів помічник башара.
Вона посміхнулася. Відчувши напруження в його голосі, спитала:
— Скажи мені, Тийканіку, чи моєму синові сподобається звучання слів «Імператор Фарад’н І»?
— Цей титул йому пасує, принцесо.
— Я не про це питала.
— Він може не схвалювати певних речей, зроблених, аби здобути цей, гм, титул.
— У такому разі… — Вона обернулася і глянула на нього крізь морок. — Ти добре служив моєму батькові. Не твоя провина, що він втратив трон, який дістався Атрідам. Але, безперечно, відчуваєш укол цієї втрати так само, як…
— Чи принцеса Венсиція має для мене якесь особливе завдання? — спитав Тийканік. Його голос залишався хрипким, але тепер у ньому з’явилася різкість.
— Ти маєш погану звичку перебивати мене, — сказала вона.
Тепер посміхнувся він, показавши масивні зуби, що блищали у світлі екрана.
— Інколи ви нагадуєте мені вашого батька, — промовив він. — Завжди це ходіння околяса, перш ніж дати делікатне… гм, доручення.
Вона відірвала від нього погляд, аби приховати гнів, і спитала:
— Ти справді думаєш, що ці лазійці зведуть мого сина на престол?
— Це цілком можливо, принцесо. Ви мусите погодитись, що бастарди Пола Атріда були б для цієї пари лише ласими шматками. А коли ці близнята зникнуть…
Він знизав плечима.
— Онук Шаддама IV буде логічним спадкоємцем, — сказала вона. — Себто, якщо ми зможемо відвести заперечення фрименів, Ландсрааду й ДАПТ, не кажучи вже про тих Атрідів, які залишаться живими і які могли б…
— Джавід запевняє мене, що його люди з легкістю займуться Алією. Леді Джессіку я не зараховую до Атрідів. Хто ще зостається?
— Ландсраад і ДАПТ підуть за прибутком, — промовила вона. — Але як бути з фрименами?
— Ми втопимо їх у їхній релігії Муад’Діба!
— Це легше зробити, ніж сказати, мій любий Тийканіку.
— Я бачу, — погодився він. — Ми знову повертаємося до цієї давньої суперечки.
— Дім Корріно робив і гірші речі, аби здобути владу, — сказала вона.
— Але щоб прийняти цю… цю релігію Магді!
— Мій син тебе поважає, — промовила вона.
— Принцесо, я палко прагну застати день, коли Дім Корріно поверне собі законний престол. Як і кожен сардаукар, що зостався на Салусі. Але якщо ви…
— Тийканіку! Це планета Салуса Секундус. Не впадай у прірву лінивства, що так поширилося у теперішній Імперії. Повна назва, повний титул — дбайливе ставлення до кожної деталі. Такий підхід змусить Атрідів віддати свою кров піскам Арракіса. Кожна деталь, Тийканіку!
Він знав, чому вона влаштувала цю атаку. То була частина витончених хитрощів, які вона перейняла від сестри Ірулан. Але відчував, що втрачає ґрунт під ногами.
— Ти мене чуєш, Тийканіку?
— Чую, принцесо.
— Я хочу, щоб ти прийняв цю релігію Муад’Діба.
— Принцесо, я піду за вас у вогонь, але це…
— Це наказ, Тийканіку!
Він ковтнув слину й зиркнув на екран. Лазійські тигри завершили трапезу й тепер лежали на піску, закінчуючи туалет, їхні довгі язики облизували передні лапи.
— Наказ, Тийканіку. Ти зрозумів мене?
— Слухаю та корюся, принцесо. — Його голос не змінив тону. Вона зітхнула.
— Ах, якби ж мій батько був живим…
— Так, принцесо.
— Не передражнюй мене, Тийканіку. Я знаю, як тобі це неприємно. Але, якщо ти подаси приклад…
— Він може не наслідувати його, принцесо.
— Наслідуватиме. — Вона вказала на екран. — Мені спало на думку, що левенбрех може стати проблемою.
— Проблемою? Якою?