— Ти ніколи не згадував про Випробування на одержимість! — дорікнула вона. — Це частина твого сну?
Йому пересохло в горлі, він спробував ковтнути слину, проклинаючи слово, яким видав себе.
— Так.
— То ми будемо… одержимими?
— Ні.
Вона подумала про Випробування — стародавнє фрименське обстеження, яке найчастіше закінчувалося огидною смертю. До того ж цей план мав ще й інші складнощі. Він довів би їх до краю, де людський розум не зміг би втримати рівноваги за найменшого поштовху, не збожеволівши при цьому.
Зрозумівши, в який бік рухаються її думки, Лето сказав:
— Сила притягає психотиків. Завжди. Саме цього ми й мусимо в собі уникати.
Досі вагаючись, вона сказала:
— Я не народжу наших дітей, Лето.
Він похитав головою, придушуючи внутрішні обмовки, перейшов до офіційно-королівської форми древньої мови.
— Сестро моя, я люблю тебе понад своє життя, та не в цій любові ніжність моїх бажань.
— Дуже добре, тож повернімося до іншої суперечки, перш ніж приєднаємося до бабусі. Ніж, устромлений в Алію, може розв’язати більшість наших проблем.
— Якщо ти віриш у це, то віриш, наче ми можемо ходити по болоті, не зоставляючи слідів, — відповів він. — Окрім того, хіба ж Алія дала комусь таку можливість?
— Є поголос про цього Джавіда.
— Невже Дункан має якісь ознаки того, що в нього ростуть роги?
Ганіма знизала плечима.
— Одна отрута, дві отрути.
Це була загальноприйнята наліпка, що відповідала королівському звичаю розподіляти своїх близьких на категорії згідно з їхньою загрозою твоїй персоні. Повсюдна ознака владик.
— Мусимо зробити це моїм способом, — промовив він.
— Інші способи можуть бути чистішими.
З її відповіді він зрозумів, що вона нарешті вгамувала сумніви та прийняла його план. Усвідомлення цього не зробило його щасливим. Він глянув на свої руки, питаючи себе, чи прилипне до них бруд.
Було це Муад’Дібовим здобутком: він розглядав резервуар підсвідомості кожного індивіда як неусвідомлене сховище спогадів, що сягають первинної клітини нашої спільної генези. «Кожен із нас, — казав він, — може виміряти свою відстань від цього спільного першоджерела». Розуміючи це й кажучи про це, він ухвалив сміливе рішення. Муад’Діб поставив собі за мету інтегрувати генетичну пам’ять у процес постійного оцінювання. Таким чином, він пробився крізь запинала Часу, поєднавши минуле і майбутнє. Оце був витвір Муад’Діба, втілений у його синові та його дочці.
Фарад’н крокував садом королівського палацу свого діда, спостерігаючи за скороченням своєї тіні відповідно до того, як сонце Салуси Секундус підіймалося до полудня. Йому довелося ступати дещо ширше, аби дотримати кроку високому башарові, що його супроводжував.
— Я маю сумніви, Тийканіку, — сказав він. — Ох, не можу заперечувати, що трон мене приваблює, але… — Він глибоко вдихнув. — У мене стільки інтересів…
Тийканік, щойно відбувши шалену суперечку з матір’ю Фарад’на, скоса зиркнув на принца, зауваживши, як зміцніло тіло юнака, коли він наблизився до свого вісімнадцятиліття. З кожним днем у ньому ставало дедалі менше Венсиції та дедалі більше старого Шаддама, який віддавав перевагу приватним заняттям перед королівськими обов’язками. За це, звичайно, врешті-решт заплатив втратою престолу. Став надто м’яким як для владаря.
— Ви мусите вибирати, — промовив Тийканік. — Ох, без сумніву, матимете час на деякі з ваших інтересів, проте…
Фарад’н прикусив верхню губу. Обов’язок тримав його тут, але він почувався засмученим. Радше волів би вирушити до скельного анклаву, де проводилися експерименти з піщаними форелями. Це тепер було проектом із величезним потенціалом: вирвати монополію на прянощі з рук Атрідів — і все може статися.
— Ти певний, що близнят… усунуть?
— Немає нічого цілковито певного, мій принце, але перспективи непогані.
Фарад’н стенув плечима. Убивство зоставалося реальністю королівського життя. У мові було повно витончених комбінацій, як можна усунути важливих персон. Завдяки одному слову можна було розрізнити: отрута в напої чи в їжі. Це не було приємною думкою. За всіма звітами, близнята були напрочуд цікавою парою.
— Ми мусили б перебратися на Арракіс? — спитав Фарад’н.
— Це було б найкращим рішенням, що перенесло б нас у точку максимального впливу.
Здавалося, наче Фарад’н хоче поставити ще якесь питання, але стримується. Тийканік міркував, що ж це може бути.