— Ми віримо, що є щось… так. Нам не можна піддатися прянощам, це найважливіше. І ми не повинні цілковито придушувати минуле. Мусимо його використовувати, зробити з нього амальгаму. Остаточно змішаємо їх у собі. Не будемо вже первісними особистостями, — але й не будемо одержимими.
— Ти казав про змову з наміром викрасти мене.
— Це очевидно. Венсиція має амбіції стосовно свого сина. Алія має власні амбіції, і…
— Алія і Фарад’н?
— Нема явної вказівки, — сказав він. — Проте Алія та Венсиція ідуть тепер паралельними курсами. Венсиція має сестру в домі Алії. Нічого простішого, ніж вислати звістку…
— Ти знаєш про цю звістку?
— Так само певно, наче б я її бачив і прочитав кожне слово.
— Але ти її не бачив?
— Нема потреби. Достатньо знати, що всі Атріди зібралися разом на Арракісі. Уся вода в одній цистерні. — Він жестом обвів усю планету.
— Дім Корріно не посмів би напасти на нас тут!
— Алія мала б користь із того, що вони так зроблять.
Глузлива нотка в його голосі спровокувала її.
— Я не буду підопічною власного онука! — сказала вона.
— Прокляття, жінко, перестань думати про мене як про свого онука! Подумай про мене як про свого Герцога Лето. — Тон і вираз обличчя, навіть раптовий жест руки були настільки точними, що вона розгублено замовкла.
Сухим холодним голосом Лето сказав:
— Я намагався підготувати вас. Дозвольте мені принаймні це.
— Навіщо Алії викрадати мене?
— Щоб звинуватити у цьому Дім Корріно, звичайно ж.
— Я не вірю в це! Навіть для неї це було б… жахливим! Надто небезпечним! Як вона могла б зробити це без… Я не можу в це повірити!
— Повірите, коли це станеться. Ахх, бабусю, ми з Гані підслухали це всередині себе й знаємо… Це лише самозбереження. Як нам інакше здогадатися про помилки довкола нас?
— Я ні на хвилину не припускаю, що викрадення є часткою плану А…
— Підземні боги! Як ви, бене-ґессеритка, можете бути настільки нездогадливою? Уся Імперія підозрює, навіщо ви тут. Усі пропагандисти Венсиції готові вас дискредитувати. Алія не може дочекатися, коли це станеться. Якщо ви зникнете, Дім Атрідів може зазнати смертельного удару.
— А про що підозрює вся Імперія?
Вона відміряла ці слова так холодно, наскільки це можливо, знаючи, що не здатна сколихнути цю недитину жодною хитрістю Голосу.
— Леді Джессіка планує схрестити між собою цих близнят! — прохрипів він. — Саме цього хоче Сестринство. Кровозмішання!
Джессіка кліпнула очима.
— Марний поголос. — Вона ковтнула слину. — Бене Ґессерит не дозволить, щоб така дика чутка шаліла в Імперії. Ми все ще маємо певний вплив. Пам’ятай це.
— Поголос? Який поголос? Ви, напевне, припускали можливість поєднання нас шлюбом. — Щойно вона почала говорити, він хитнув головою. — Не заперечуйте. Якби ми пройшли період дозрівання спільно, у тому ж домі, що й ви, то ваш вплив став би нічим іншим, як ганчіркою, якщо нею махати перед піщаним хробаком.
— Ти справді вважаєш нас настільки дурними? — спитала Джессіка.
— Справді. Ваше Сестринство — не що інше, як гурт клятих дурних старих бабів, які не можуть ні про що думати, окрім своєї дорогоцінної розплідної програми! Ми з Гані знаємо, який важіль вони мають. Чи ви вважаєте нас настільки дурними?
— Важіль?
— Вони знають, що ви з Харконненів! Це значиться в їхніх розплідних записах: Джессіка, народжена Танідією Нерус від барона Владіміра Харконнена. Цей запис, випадково опублікований, зруйнував би вашу…
— Ти думаєш, що Сестринство вдалося б до шантажу?
— Я це достеменно знаю. Ох, вони покрили цей замір солоденькою оболонкою. Наказали вам дослідити поголос про вашу доньку. Підживили вашу цікавість і ваші страхи. Вдалися до вашого почуття відповідальності, роздмухали почуття провини через вашу втечу на Каладан. І дали вам шанс врятувати онуків.
Джессіка могла лише мовчки дивитися на нього. Він наче підслухав емоційні зустрічі з її Прокторами в Сестринстві. Вона почувалася цілковито переможеною його словами, а зараз почала приймати можливість того, що його твердження про сплановане Алією викрадення є правдивим.
— Бачите, бабусю, я маю прийняти складне рішення, — промовив він. — Чи повинен я піти за містикою Атрідів? Жити для моїх підданих… і померти заради них? Чи вибрати інший шлях, який дав би змогу мені жити тисячі літ?
Джессіка мимоволі відсахнулася. Ці слова, вимовлені таким легким тоном, торкнулися теми, яку Бене Ґессерит вважали немислимою. Багато Превелебних Матерів могли піти цим шляхом… або спробувати. Маніпуляції внутрішньою хімією організму були доступними для втаємничених Сестринства. Але, якщо хтось це зробить, раніше чи пізніше спробують усі. Такого нагромадження непіддатливих впливу часу жінок неможливо буде приховати. Вони напевно знали, що такий шлях привів би їх до знищення. Люди короткого життя обернулися б проти них. Ні — це немислимо.