Він піднявся на першу сходинку тераси під Храмом і повернувся в бік майже порожньої площі. Алія торкнулася кнопки біля вікна, що посилювала голоси знизу. Відчула на мить жаль до себе, усвідомивши, яка самотність тримає її тут. Кому вона може довіряти? Колись думала, що може цілковито покладатися на Стілґара, але й Стілґар піддався впливу цього сліпця.
— Знаєш, як він рахує? — спитав якось її Стілґар. — Я чув, як він відраховував монети, коли платив поводиреві. Дуже дивна річ для моїх фрименських вух, аж страшно. Лічить: ’шук, ішкай, квімса, чуаску, піча, сукта й так далі. Я не чув такої лічби від давніх часів у пустелі.
З цього Алія зрозуміла, що Стілґарові не можна доручити завдання, яке слід виконати. І вона мусила бути обережною зі своїми стражниками, які найлегший натяк регентки сприймали як абсолютну команду.
Що він робить там унизу, цей Проповідник?
Ринкова площа, розташована під захисними балконами й аркадами, досі зберігала строкатий вигляд: розставлені напоказ товари та кілька хлопців, які їх стерегли. Деякі купці стояли на своїх місцях, чигаючи на пропахлі пряними сухариками монети від мешканців із глибини краю або на брязкіт у гаманцях прочан.
Алія пильно вдивлялася в спину Проповідника. Здавалося, він готовий до промови, але щось стримує його голос.
«Чому я стою тут, дивлячись на це древнє зруйноване тіло? — спитала вона себе. — Цей присмертний уламок не може бути “посудиною величі”, як називали мого брата».
Її охопило розчарування, що межувало з гнівом. Як вона може довідатися щось про Проповідника, довідатися напевно, не шукаючи? Вона потрапила в пастку. Не сміла виявляти до цього єретика нічого більшого, ніж побіжну цікавість.
Ірулан відчула це. Забувши про свою знамениту бене-ґессеритську міну, вона гукнула на Раді:
— Ми втратили спромогу добре думати про себе!
Навіть Стілґар був шокований.
Джавід повернув їх до здорового глузду:
— Ми не маємо часу на такі нісенітниці!
Джавід мав рацію. Яке значення мало, що вони думали про себе? Усе, що їх обходило, — це зберегти владу над Імперією.
Але Ірулан, відновивши рівновагу, виголошувала ще розгромніші речі:
— Кажу вам, ми втратили щось життєво важливе. Втративши його, ми втратили змогу ухвалювати добрі рішення. Тепер ми накидаємося на рішення, наче на ворога, — або чекаємо й чекаємо, що є формою капітуляції, і дозволяємо, аби нас зрушили рішення інших. Невже ми забули, що це ми рухаємо цим потоком?
І на цьому й вичерпалося питання, чи прийняти дарунок від Дому Корріно.
«Слід позбутися Ірулан», — вирішила Алія.
Чого чекає той старий унизу? Називає себе проповідником. То чого ж не проповідує?
«Ірулан помилялася стосовно нашої змоги приймати рішення, — сказала собі Алія. — Я принаймні ще можу ухвалювати належні рішення!» Особа, що має справу з питаннями життя і смерті, мусить або вирішувати, або ж перетворитися на маятник. Пол завжди казав, що з неприродних речей найнебезпечнішим є застій. Єдиною незмінністю була змінність. Важили лише зміни.
«Я їм покажу зміни!» — подумала Алія.
Проповідник здійняв руки в благословенні.
Кілька людей, що зосталися на площі, підійшли до нього, і Алія зауважила повільність цього руху. Так розійшовся поголос, наче Проповідник викликав невдоволення Алії. Вона ближче схилилася до іксіанського транслятора біля свого шпигунського вічка. Транслятор доносив до неї бурмотіння людей на площі, шум вітру, човгання ніг об пісок.
— Чотири звістки приношу я вам! — заговорив Проповідник.
Його голос заревів у трансляторі Алії, і вона стишила гучність.
— Кожна звістка призначена для певної особи, — сказав Проповідник. — Перша звістка для Алії, володарки цього місця. — Він вказав позад себе, у бік її шпигунського вічка. — Приношу тобі пересторогу: ти, що ховала у своєму лоні таємницю тривання в часі, продала своє майбутнє за порожній гаманець!
«Як він сміє?» — подумала Алія, та від цих слів мороз пройшов їй поза шкірою.
— Друга моя звістка, — мовив Проповідник, — для Стілґара, наїба фрименів, який вірить, що може перетворити силу племен на силу Імперії. Моя пересторога для тебе, Стілґаре: найнебезпечнішим з усіх твоїх витворів є закостенілий етичний кодекс. Він обернеться проти тебе й доведе тебе до вигнання!
«Він надто далеко зайшов! — подумала Алія. — Мушу послати по нього стражників, хай якими будуть наслідки». Але її руки зосталися непорушними.
Проповідник повернувся обличчям до Храму, піднявся на другу сходинку тераси й знову обернувся до площі, постійно тримаючи праву руку на плечі свого поводиря. Зараз він вигукував: