— Ти досягла балансу ензимів. — Це було твердженням, а не питанням.
— Я протиставилася Сестринству! Звіт моєї матері Сестринству зробить Бене Ґессерит непохитним союзником Дому Корріно.
«Напрочуд правдоподібно», — подумав він. Тоді сказав, щоб перевірити:
— Але ж, напевне, твоя мати не звернеться проти тебе!
— Вона була бене-ґессериткою задовго до того, як стала моєю матір’ю. Дункане, вона дозволила, щоб її син, мій брат, пройшов випробування ґом джаббаром. Вона це влаштувала! І знала, що він може цього не пережити! Бене Ґессерит завжди мали куди більше прагматизму, ніж віри. Вона діятиме проти мене, якщо це відповідатиме інтересам Сестринства.
Він кивнув. Якою переконливою вона була! Це була сумна думка.
— Ми мусимо перехопити ініціативу, — сказала вона. — Це наша найгостріша зброя.
— Існує проблема у вигляді Ґурні Галлека, — промовив він. — Я маю вбити свого старого друга?
— Ґурні вирушає зі шпигунською місією до пустелі, — відповіла вона, знаючи, що Айдаго вже про це відомо. — Він не стоятиме нам на дорозі.
— Дуже дивно, — сказав він, — регент-губернатор Каладана виконує якусь місію тут, на Арракісі.
— Чому ні? — з натиском відповіла Алія. — Він її коханець — у мріях, якщо не насправді.
— Так, звичайно. — І задумався, чи вона не почула нещирості в його голосі.
— Коли ти її викрадеш? — спитала Алія.
— Тобі краще цього не знати.
— Так… так, розумію. Куди ти її забереш?
— Туди, де її неможливо буде знайти. Будь певна, вона не зостанеться тут і не загрожуватиме тобі.
Радість в очах Алії ні з чим не можна було переплутати.
— Але куди…
— Якщо ти цього не знатимеш, то зможеш, коли виникне така потреба, відповісти Правдомовиці, що тобі не відомо, де вона.
— Аххх, мудро, Дункане.
«Зараз вона вірить, що я вб’ю леді Джессіку», — подумав він. І сказав:
— Бувай, кохана.
Вона не почула остаточності в його голосі, навіть злегка поцілувала чоловіка на прощання.
Йдучи коридорами Храму, схожими на січовий лабіринт, Айдаго всю дорогу витирав очі. Тлейлаксанські очі не захищали від сліз.
Стілґар збільшив учетверо січову охорону близнят, але знав, що все це марно. Хлопець скидався на Атріда-тезка`, свого діда Лето. Це впадало в око кожному, хто знав Герцога-першовзірця. Лето був обачним і уважним, так, але це все слід було оцінювати з урахуванням його прихованої дикості, піддатливості до небезпечних рішень.
Ганіма більше нагадувала свою матір. Руде волосся, як у Чані, її розріз очей та її спосіб міркувань при зіткненні з труднощами. Часто казала, що робитиме лише те, що мусить, але, куди б не пішов Лето, вона піде за ним.
А Лето поведе її до небезпеки.
Стілґар жодного разу не подумав про те, щоб звернутися зі своїми проблемами до Алії. А отже, і до Ірулан, яка бігла до Алії геть з усім. Вирішивши так, Стілґар усвідомив: він прийняв можливість того, що Лето правильно оцінив Алію.
«Вона використовує людей беззастережно й безсердечно, — подумав він. — Використовує навіть Дункана. Йдеться не про те, що вона обернеться проти мене і вб’є мене. Вона мене позбудеться».
Тим часом варту було посилено, а Стілґар прочісував січ, як облаченний привид, всюди зазираючи. Його розум постійно кипів від сумнівів, зерно яких засіяв Лето. Якщо не можна покладатися на традицію, то де ж та скеля, до якої можна закотвичити своє життя?
Пополудні у день Собору Привітання леді Джессіки Стілґар приглядався до Ганіми, що стояла разом із бабусею біля входу до січової зали великих зібрань. Було рано, Алія ще не прибула, проте люди вже юрмилися в залі, крадькома кидаючи погляди на дитину та зрілу жінку, повз яких проходили.