«Раз спотикнутися — і ми пропали», — подумав він.
Ця думка зменшила його впевненість, і він побіг швидше.
Бене Ґессерит називають свою діяльність «Паноплія Профетикус» — наука релігії. Дуже добре. Я, шукач науковців іншого виду, вважаю це слушним визначенням. Ви справді будуєте власні міфи, але так чинять усі суспільства. І все-таки я мушу вас перестерегти. Ви поводитеся так, як багато введених в оману науковців. Ваші діяння виявляють, що ви хочете видобути щось [забрати щось] із життя. Настав час нагадати вам, що ви самі так часто твердили: не можна володіти нічим, не володіючи водночас його протилежністю.
За годину до світанку Джессіка нерухомо сиділа на потертому меланжевому килимку. Її оточували голі кам’яні стіни старої й убогої січі, однієї з більш ранніх фрименських осель. Нижче лежав край Червоної Ущелини, що захищала їх від західних пустельних вітрів. Аль-Фалі та його брати доставили її сюди. Зараз вони чекали звістки від Стілґара. А все-таки федайкіни вкрай обережно налагоджували комунікацію. Стілґар не міг довідатися, де вони перебувають.
Федайкіни знали, що їм уже оголошено просе-вербаль, офіційне обвинувачення у злочині проти Імперії. Алія запевняла, що її матір підбурили вороги держави, хоча Сестринства ще не названо. Проте самовладний і тиранічний характер влади Алії вийшов наяву, а її переконання, що, контролюючи Духівництво, вона контролює і фрименів, мало бути перевірено.
Послання Джессіки Стілґарові було прямим і простим: «Моя донька одержима й мусить пройти випробування».
Однак страх знищив систему цінностей, і вже було відомо, що деякі фримени не хочуть вірити цьому звинуваченню. Їхні спроби скористатися цим звинуваченням як пропуском стали причиною двох озброєних сутичок за ніч, але орнітоптери, викрадені людьми аль-Фалі, перенесли втікачів до не надто безпечного притулку — січі Червоної Ущелини. Звідси розійшовся заклик до федайкінів, та на Арракісі їх зоставалося не більше двохсот. Усі інші посідали різні становища в Імперії.
Задумавшись над цими фактами, Джессіка міркувала, чи не прибула вона до місця своєї смерті. Частина федайкінів теж так вважала, але командоси смерті доволі легко це прийняли. Аль-Фалі усміхнувся їй, коли частина його молодиків висловлювала свої побоювання:
— Коли Бог накаже створінню померти у певному місці, Він змушує те створіння повернути до цього місця, — сказав старий наїб.
Латана дверна завіса зашелестіла: ввійшов аль-Фалі. Вузьке обвітрене обличчя старого мало втомлений вигляд, очі гарячково блищали. Легко було здогадатися, що він не відпочивав.
— Дехто прибув, — сказав він.
— Від Стілґара?
— Можливо. — Він опустив очі й глянув ліворуч, такий звичай мали давні фримени, коли приносили погані новини.
— І що сталося? — зажадала Джессіка.
— Дійшла звістка з Табру, що ваших онуків там немає, — сказав він, не дивлячись на неї.
— Алія…
— Вона розпорядилася, аби близнят віддали під її опіку, але з січі Табр відзвітували, що дітей там немає. Це все, що ми знаємо.
— Стілґар відіслав їх до пустелі, — промовила Джессіка.
— Не виключено, але відомо, що він усю ніч їх шукав. Можливо, це хитрощі з його боку…
— Це геть не схоже на Стілґара, — сказала вона й подумала: «Хіба що близнята його вмовили». Але й це було недобре. Спитала себе, чому вона не відчуває паніки, яку слід придушити, а її страх за близнят зменшився після розмови з Ганімою. Глянула на аль-Фалі та виявила, що він пильно на неї дивиться, зі співчуттям в очах.
— Вони самі пішли до пустелі, — промовила вона.
— Самі? Це ж двоє дітей!
Вона не завдала собі клопоту пояснювати, що ці «двоє дітей», ймовірно, більше знали про виживання в пустелі, ніж більшість живих фрименів. Натомість зосередилася на дивній поведінці Лето, який наполягав, щоб вона дозволила себе викрасти. Вона відсунула було цей спогад, але в цю мить він наполегливо повернувся. Лето сказав, що вона розпізна`є час, коли слід буде його послухатись.
— Вісник уже має бути в січі, — сказав аль-Фалі. — Я приведу його до вас.
Він вийшов, розсунувши полатану завісу.
Джессіка вдивлялася в завісу. То була червона тканина з меланжевого волокна, але латки були синіми. Історія зводилася до того, що ця січ відмовилася черпати зиск із релігії Муад’Діба, здобувши натомість ворожість Духівництва Алії. Був поголос, що тутешні мешканці вклали кошти в програму розведення собак завбільшки з поні. Ця порода собак відзначалася розумом, і їх виховували як дитячих охоронців. Усі собаки повмирали. Дехто казав, що від отрути, а завинило Священництво.