Наче її слова його обтяжили, він відчув тягар усіх надій і мрій, пов’язаних із Домом Корріно.
— Так, — сказав він, — я розумію, але певні речі, зроблені від мого імені, погано смакують.
— Погано… Як ти можеш це казати? Ми робимо те, що зробив би кожен Великий Дім для власного блага!
— Ви робите? Я думаю, що ви перебрали мірку з брутальністю. Ні! Не перебивай мене. Якщо я маю бути імператором, то краще навчися мене вислуховувати. Думаєш, я не вмію читати між рядками? Як було видресировано цих тигрів?
Вона заніміла, вражена його проникливістю.
— Розумію, — сказав він. — Що ж, я залишу при собі Тийка, бо знаю, що це ти була призвідцем. Він добрий службовець за більшості обставин, але за свої принципи змагатиметься лише на приязній арені.
— Його… принципи?
— Різниця між добрим службовцем і поганим — це сила характеру та близько п’яти ударів серця, — сказав він. — Він мусить триматися своїх принципів усюди, де їх роблять сумнівними.
— Тигри були необхідними, — сказала вона.
— Повірю, якщо їм удасться, — промовив він. — Але ніколи не погоджуся з тим, що слід було зробити, дресируючи їх. Не протестуй. Це очевидно. Тигри були кондиціоновані. У них вироблено рефлекс. Ти сама це казала.
— Що ти збираєшся робити? — спитала вона.
— Почекаю — побачу, — відповів він. — Можливо, стану імператором.
Вона поклала руку на груди й зітхнула. На кілька секунд він її нажахав. Майже повірила, що він її видасть. Принципи! Але зараз він піддався; вона це бачила.
Фарад’н підвівся, підійшов до дверей і подзвонив до материних слуг. Оглянувся.
— Ми закінчили, так?
— Так. — Вона здійняла руку, коли він переступив поріг. — Куди ти?
— До бібліотеки. Останнім часом мене зацікавила історія Корріно.
І пішов геть, відчуваючи, що несе на собі нові зобов’язання.
«Будь вона проклята!»
Але знав, що піддався. І знав, що існує глибока емоційна різниця між історією, записаною на шиґаструні та прочитаною на дозвіллі, глибока різниця між цією історією та історією, в якій живеш. Ця нова жива історія, яку він відчував довкола себе, була наскрізь пронизана усвідомленням занурення у невідворотне майбутнє. Фарад’н відчував, як женуть його прагнення всіх тих, чиє благо було пов’язане з ним. Йому здалося дивним, що він не міг прип’ясти до цього власних прагнень.
Про Муад’Діба казали, що, побачивши якось зілля, проросле між двома каменями, він відсунув один камінь. Пізніше, коли зілля розцвіло, він прикрив його другим каменем. «Так йому судилося», — промовив він.
— Зараз! — гукнула Ганіма.
Лето, що на два кроки випереджав її, добігаючи до вузької розколини в скелях, не завагався. Пірнув у щілину й повз уперед, доки його не оточила темрява. Почув, як Ганіма падає слідом за ним, тоді — раптова тиша та її голос, чіткий і не наляканий.
— Я застрягла.
Він трохи підвівся, знаючи, що через це його голова опиниться в зоні досяжності пазурів, розвернувся у вузькому проході та поповз назад, аж доки не наткнувся на простягнуту руку Ганіми.
— Мій одяг, — сказала вона. — Зачепився.
Він почув, як просто під ним падають камені, потягнув її за руку, але користі з цього було небагато.
Тяжке дихання під ним, гарчання.
Лето напружився, притиснувши стегна до каменю, і підняв Ганіму, тримаючи її за плече. Тканина розірвалася, і він відчув, що сестра сіпнулася до нього. Засичала, він знав, що їй боляче, але рвонув ще раз, сильніше. Вона глибше просунулася в ущелину, а тоді опинилася там уся, впавши біля нього. Усе-таки вони були ще надто близько до виходу з ущелини. Він обернувся, став навкарачки й продерся глибше. Ганіма просувалася слідом за ним. Рухалася з тяжким прискореним диханням, з цього він зрозумів, що вона поранена. Дістався кінця отвору, перевернувся і виглянув угору, крізь вузьку прогалину в їхньому притулку. Отвір на висоті двох метрів над ним був повний зірок. Щось велике затулило зірки.
Повітря довкола близнят сколихнуло лунке гарчання. То був глибокий грізний древній звук: мисливець промовляє до жертви.
— Ти тяжко поранена? — спитав Лето, зберігаючи спокій. Вона відповіла точнісінько таким самим тоном:
— Один із них закігтив мене. Протяв мій дистикост на лівій нозі. Рана кровоточить.
— Кровотеча сильна?
— З вени. Я можу її зупинити.
— Затисни, — сказав він. — Не рухайся. Я подбаю про наших друзів.
— Обережно, — промовила вона. — Вони більші, ніж я сподівалася.