— Або свого тіла, — втрутилася Венсиція. — Якось Ірулан вибовкала мені певні речі, яких навчилася. Але вона тоді дуже величалася, а жодних підтверджень я не бачила. Попри те, є доволі неспростовні докази, що Бене Ґессерит мають способи досягти своїх цілей.
— Ти натякаєш, — спитав Фарад’н, — що вона могла б мене спокусити?
Венсиція лише знизала плечима.
— Я сказав би, що вона дещо застара, чи не так? — спитав Фарад’н.
— З Бене Ґессерит ні в чому не можна бути певним, — зауважив Тийканік.
Фарад’н відчув легке тремтіння від хвилювання з відтінком остраху. Ці ігри, що мали повернути Дім Корріно на вершину влади, водночас і притягали, і відштовхували його. Його й далі приваблювала можливість покинути цю гру, повернувшись до улюблених занять: історичних студій і вивчення явних обов’язків правління тут, на Салусі Секундус. Відновлення сардаукарського війська було завданням, важливим самим по собі, а Тийк усе ще зоставався добрим знаряддям для цієї роботи. Одна планета вже була величезною відповідальністю. Але Імперія була ще більшою відповідальністю, куди привабливішою як інструмент влади. Що більше Фарад’н читав про Муад’Діба — Пола Атріда, то більше його захоплювало використання влади. Для титулярного глави Дому Корріно, спадкоємця Шаддама IV, було б великим звершенням повернути свою династію на Левиний Трон. Він цього хотів! Фарад’н виявив, що, повторюючи собі цю спокусливу літанію, може перебороти хвилинні вагання.
Промовляв Тийканік:
— … і, звичайно, Бене Ґессерит навчають, що мир заохочує до агресії, а тим самим розпалює війну. Парадоксальність цього…
— Як ми дісталися цієї теми? — спитав Фарад’н, подумки залишаючи арену своїх абстрактних міркувань.
— Як же, — солодким тоном відповіла Венсиція, помітивши неуважний вираз обличчя сина. — Я лише спитала, чи Тийк знає керівну філософію Сестринства.
— До філософії не слід підходити з надмірною серйозністю, — сказав Фарад’н, обертаючись до Тийканіка. — Стосовно ж пропозиції Айдаго, я вважаю, що ми повинні довідатися більше. Коли нам здається, наче ми щось знаємо, то саме цієї миті треба придивитися пильніше.
— Так і буде зроблено, — підтвердив Тийканік. Він схвалював обачність Фарад’на, але сподівався, що вона не стосується тих військових рішень, які вимагають швидкості й точності.
Тут Фарад’н промовив, начебто недоречно:
— Знаєте, що мене найбільше цікавить в історії Арракіса? За примітивних часів фримени мали звичай убивати кожного стрічного, що не мав на собі дистикоста з добре помітним характерним каптуром.
— Чому вас так захоплює дистикост? — спитав Тийканік.
— То ви помітили, так?
— Як ми могли не помітити? — озвалася Венсиція.
Фарад’н кинув на матір роздратований погляд. Чого вона втручається саме зараз? Знову перевів увагу на Тийканіка.
— Дистикост — це ключ до характеру цієї планети, Тийку. Це відмітина Дюни. Люди мають тенденцію зосереджуватися на фізичних рисах: дистикост зберігає тілесну вологу, перетворює її й уможливлює існування на такій планеті. Ти знаєш, що фрименським звичаєм було мати один дистикост для кожного члена сім’ї, крім збирачів їжі. Ті мали ще й запасні. Але, прошу, зауважте обоє, — він повернувся до матері, — як вбрання, що зовні нагадує дистикост, хоч насправді ним не є, ввійшло у моду в усій Імперії. Домінантною рисою людського характеру є копіювання завойовника!
— Ви справді вважаєте подібну інформацію вартісною? — здивовано спитав Тийканік.
— Тийку, Тийку, без такої інформації неможливо правити. Я сказав, що дистикост є ключем до їхнього характеру, і так воно й є! Він є консервативною річчю. Помилки, які вони роблять, будуть консервативними помилками.
Тийканік глянув на Венсицію, яка дивилася на сина із занепокоєнням. Ця риса Фарад’на водночас приваблювала й відштовхувала башара. Геть несхоже на старого Шаддама. Отой був чистісіньким сардаукаром — вояком-убивцею з дуже слабкими гальмами. Але ж Шаддам упав під ударом Атрідів з цим їхнім клятим Полом на чолі. Справді, те, що він читав про Пола Атріда, виявляло саме такі його риси, які щойно продемонстрував Фарад’н. Можливо, Фарад’н вагався б менше, ніж Атрід, схиляючись під тиском брутальної необхідності, але це його виучка сардаукара.
— Багато хто правив без такої інформації, — сказав Тийканік.
Фарад’н якийсь час просто дивився на нього. Тоді промовив:
— Правив і зазнав поразки.
Від цієї очевидної алюзії на падіння Шаддама губи Тийканіка стислися в жорстку риску. Це було також падінням сардаукарів, і жоден сардаукар не міг згадати про нього з легким серцем.