Знову перевівши погляд на Фарад’на, Джессіка сказала:
— Проте Сестринство вважає, що це ти його вбив.
Фарад’н обернувся до матері.
— Покажи їй звістку.
Коли Венсиція завагалася, промовив із гнівним виразом, який Джессіка відзначила для себе, щоб використати в майбутньому.
— Кажу тобі, покажи!
Зі зблідлим обличчям Венсиція показала Джессіці вістову грань кубика, активувала його. Поверхнею попливли слова, очі Джессіки забігали, читаючи: «Рада Бене Ґессерит на Валасі ІХ висловлює офіційний протест проти Дому Корріно у справі вбивства Лето Атріда ІІ. Аргументи та докази надано Внутрішній Комісії Безпеки Ландсрааду. Буде обрано нейтральну територію, а імена суддів представлено для затвердження всіма сторонами. Вимагається ваша негайна відповідь. Сабіт Рекуш від імені Ландсрааду».
Венсиція повернулася до сина, стала поруч із ним.
— Що ви збираєтеся відповісти? — спитала Джессіка.
Венсиція сказала:
— Оскільки мого сина ще формально не введено в права глави Дому Корріно, я… Куди ти?
Це останнє призначалося Фарад’ну, який, доки вона говорила, відвернувся і рушив до бічних дверей, поблизу яких стояв глухонімий вартівник.
Фарад’н зупинився, напівобернувся:
— Повертаюся до своїх книжок та інших занять, які значно цікавіші для мене.
— Як ти смієш? — спалахнула Венсиція. Її шию та щоки залив темний рум’янець.
— Я мало що смію робити від власного імені, — промовив Фарад’н. — Ти від мого імені ухвалювала рішення, які я вважаю надзвичайно огидними. З цієї миті я вирішую від власного імені або ж можеш шукати іншого спадкоємця Дому Корріно!
Джессіка швидко пробігла поглядом по учасниках цього протистояння, побачила, що Фарад’н по-справжньому розгніваний. Башар-ад’ютант нерухомо витягнувся у позиції «струнко», намагаючись вдати, наче нічого не чув. Венсиція насилу втримувалася від дикого крику. Фарад’ну, здавалося, було байдуже: хай як випадуть кості, він прийме все. Джессіці навіть імпонувала його витримка, заодно ж вона розгледіла у цьому протистоянні багато речей, які можуть бути для неї корисними. Схоже, що рішення про вислання тигрів-убивць проти її внуків було ухвалено без відома Фарад’на. Не могло бути жодних сумнівів: він не брехав, запевняючи, що довідався про планування замаху вже після того, як усе сталося. Не можна було помилитися і щодо непідробного гніву в його очах, коли він стояв, готовий погодитися з будь-яким рішенням.
Венсиція глибоко, з тремтінням зітхнула. Тоді сказала:
— Дуже добре. Формальне введення в права відбудеться завтра. Можеш діяти негайно, не чекаючи його.
Глянула на Тийканіка, який уникав дивитися їй в очі.
«Між матір’ю та сином буде гучний скандал, тільки-но вони звідси вийдуть, — подумала Джессіка. — Сподіваюся, він переможе».
Вона дозволила своїм думкам повернутися до послання Ландсрааду. Сестринство напрочуд точно визначило своїх посланців, що було заслугою планування Бене Ґессерит. У формальній ноті протесту була прихована звістка, призначена для очей Джессіки. Її зміст такий: шпигуни Сестринства знали становище Джессіки та безпомильно оцінили Фарад’на, здогадавшись, що він покаже цю звістку своїй полонянці.
— Я хотіла б почути відповідь на своє питання, — сказала Джессіка, звертаючись до Фарад’на, коли він обернувся обличчям до неї.
— Я відповім Ландсрааду, що не мав нічого спільного з цим убивством, — відповів Фарад’н. — Додам, що поділяю відразу Сестринства до того, як це було зроблено, хоча й не можу бути цілком невдоволеним наслідками. Вибачте, якщо це завдасть вам болю, але удача веде куди завгодно.
«Удача веде куди завгодно!» — подумала Джессіка. Улюблений вислів її Герцога, а з того, як Фарад’н це сказав, можна було здогадатися, що він про це знає. Вона присилувала себе проігнорувати ймовірність того, що вони справді вбили Лето. Має повірити в те, що страх Ганіми за Лето змусив її повністю розкрити план близнят. Контрабандисти приведуть Ґурні туди, де перебуватиме Лето, а тоді план Сестринства буде виконано. Лето мусить пройти випробування. Мусить. Без випробування буде приречений, як приречена Алія. А Ганіма… Що ж, з цим зіткнемося пізніше. Не було змоги послати переднароджених до Превелебної Матері Ґая Єлени Могіям.
Джессіка глибоко зітхнула.
— Рано чи пізно, — сказала вона, — комусь спаде на думку, що ви з моєю онукою могли б поєднати обидва наші Доми та зцілити давні рани.
— Це вже згадувалося як можливе, — промовив Фарад’н, швидко зиркаючи на матір. — Моя відповідь була такою: я волів би почекати наслідків останніх подій на Арракісі. Не слід ухвалювати квапливих рішень.