— Масть, — сказав я в голос, — сім тисяч п’ятсот шістдесят ангстрем. — Це довжина хвилі червоного кольору будь-якого предмета — одвічний символ сатанинства. Теософська сума цього числа складає вісімнадцять. — Раптом збагнув, що й замовник — істота такої ж масті. І тут мені привиділося, що на другому кінці невидимого повідка, звідки вигукували: «Гать! Гать!», виникла й розтанула величезна кудлата голова рудого пса. Дуже велика! У земному світі таких, мабуть, не буває. Це вона кричала людським голосом: «Гать! Гать!» Ті вигуки супроводжував сильний дух псини. У моїй свідомості. У квартирі ж угадувався запах спорохнявілого паперу.
Перечитуючи щойно написані рядки, я подумав, що кидаю тінь на всіх, хто народився з рудим волоссям. І кепсько мені стало на серці, тому, що поміж моїх знайомих і близьких є чимало таких — шанованих мною людей і родичів, зокрема й мої сестра й тітка. Чому ж саме з-поміж рудих з’являються сутності без табутивного бар’єру? Пояснення прийшло несподівано… На Ісуса Хреста перед стратою надягли багряницю — одяг червоного кольору, який носили царі. Мовляв, ти кажеш, що ти цар (хоч і не від світу цього), отже, мусиш одягти шати царя. У всі часи невід’ємним атрибутом царя був червоний одяг (пурпуровий, кармазиновий, багряний). Жорстока влада в езотериці має назву «звір». Якщо ж приходить до влади не один цар, а група людей, то це вже буде Звірина. Колір крові для таких істот — державний і водночас конфесійний. Через те для тих, хто формує Звірину, яка діятиме у земному світі, важливо, щоб і її складові, там де можливо, несли в собі ознаки крові — не тільки в свідомості, а й на плоті. Через те сутності такі втілюють у декого з людей рудоволосих; ну, це там, де панує «дракон червоно-вогненний». Якби ж колір сатанинства був білий, то й найжорстокіші носії його були б обов’язково блондинами. І їх було б не менше, ніж рудих у час апокаліпсису. А там, де рудих немає, наприклад, у Камбоджі, «роботу» виконувала чорноволоса Звірина, але коїлося те під державним стягом — червоним. Там також убили кожного третього.
Мені спало на думку: «Невідомо що гірше — доводити людей до інсульту, божевілля чи самогубства тут, у земному світі, чи встановлювати Вавилонського боввана там, де тепер опинився «браток». Якщо вони встановлять статую боввана там, то тут почнеться новий апокаліпсис. Але я знав, що з безодні, де тепер перебуває їхній батько сатана, його випущено буде тільки через тисячу років — на короткий час і вже востаннє. Мені відомі й роки, у які прийдуть сім голів тогочасної Звірини і що вони також будуть руді.
РОЗДІЛ 4
Жіночий голос у слухавці домашнього телефону попрохав покликати мене.
— Так це ж я і є, — сказав.
— Вас турбує Віра Семенівна.
— Перепрошую, яка Віра Семенівна?
— Ну, пригадуєте, ви були у нас в інтернаті?
— А-а… Як ви там поживаєте?
— Та все гаразд. Я давно добиваюся до вас, але досі ніхто не відповідав. Уже подумала, чи не сталося щось, не дай Боже.
— Та ні, мене не було у місті.