— Сніданок закінчився, — пояснив Макар, кивнувши на людей попереду.
Макар довгенько балакав з господарем готелю — невисоким головатим чоловіком у строкатій сорочці й білих шортах. З усього, вони були знайомі. В їхній розмові вгадувалися англійські, російські і ще якісь, незрозумілі, слова. Нарешті він звернувся до нас з Маріцою:
— Готель вам обійдеться всього у тисячу сто доларів. Це проживання і вісім сніданків та вісім вечерь. Обідатимете в якомусь із кафе на березі.
Я кивнув на знак згоди, після чого Макар сказав, що пан Андреас Софоклеас зараз поведе нас у наш номер, де ми з ним і розплатимося. За мить він додав:
— Ага, час сніданку ще не закінчився і ви зможете поснідати.
Кімната виявилася не набагато більшою від каюти на кораблі. Коли господар вийшов, Макар озвався:
— Господар повідав, що недавно у Пафосі з круїзного лайнера висадилася група єгиптян — шістдесят осіб. У готелях на них уже очікували, та сорок із них у той же день майнули в аеропорт і порозліталися хто куди, восьмеро пішли у власні оселі, ще дванадцятеро оселилися неподалік від берега у п’ятизіркових готелях, де зараз і мешкають. А я що казав? Бачте, я помилився всього на п’ять втікачів. Ну, гаразд, обживайтесь, а ми з Рітулею майнемо на місце, де з моря вийшла богиня кохання Афродита.
— Дякую, друже. Останнє запитання: а якою мовою ми спілкуватимемося з паном Андреасом?
— Ну, по перше, на Кіпрі живуть переважно греки, а вони православні. І церкви тут православні. Сюди часто приїздили і тепер приїздять російськомовні люди. А Отже, всі, хто тут займається сервісом, мають достатній набір російських слів, щоб порозумітися. Тепер ще й наші — україномовні зачастили. Так що з цим клопоту не матимете. Якщо ж пані Маріца знає молдавську, то Отже, для неї не буде проблеми у спілкуванні французькою чи італійською. Отож, бувайте.
Десь за сотню кроків від берега, де кам’яна доріжка перетиналася з такою ж стежкою, від одного з п’ятизіркових готелей вийшла пара — повненька невисока жінка у шовковому халаті з барвистими китайськими драконами на ньому і худий чоловік у білій, до п’ят, накидці, які носять бедуїни. Жінка йшла, не поспішаючи, бо чоловік за нею не крокував, а дріботів по кам’яних плитках; так ходять хворі на інсульт. Незабаром ми з Маріцою їх наздогнали; вже за десять кроків від них я відчув дискомфорт, який буває, коли не поспиш ніч, а по хвилі на ту пару, що йшла попереду, вже дивився не я, а звір у мені. І дивно, чоловіка мій звір не помічав, як ніби то була тінь, а не матеріальна істота. Проте жінку він бачив усю? Навіть те, що ховалося під халатом. То було вигуляне тіло ласої до любощів самиці з тонкою талією і великими стегнами, у пляжному одязі. Власне, звір мій упізнав аналог Алісії Бамбули, з тією різницею, що Бамбула не має талії. Скоро ми їх обігнали, і саме у цю мить я опинився немовби в полі якихось частот, що їх випромінював невідомий вібратор. Хоч як кортіло озирнутися, але я, взявши за карк свого звіра, змусив себе не виказувати цікавості. У мене виникло враження, що мене хтось «продзвонює» невідомими хвилями. І ще я був переконаний: озирнись я на жінку, неодмінно наткнувся б на погляд жовтих у чорну цяточку очей. Хоч від пляжниці і сходили пахощі дорогих парфумів, але водночас війнуло й призабутим запахом копанки. З тим у мене увійшло все те, що я старанно намагався забути, і що уже кілька тижнів перебувало поза мною, але я інтуїтивно відчував, що воно десь зовсім близько. Це були спогади й емоції, пов’язані з нещастями, які сталися зі мною й моїми друзями упродовж останніх дванадцяти років. У момент, коли я, проходячи повз жінку, торкнувся ліктем її халата, в пам’яті майнуло фото хлопчика, схожого на мене в дитинстві, і одразу ж у свідомості спалахнула паніка, ніби жінка повз яку я щойно пройшов, могла зчитати мою думку про те, що я маю сина…
Відтоді, коли ми зустрілися з Маріцою, я весь час очікував, що вона ось-ось звіриться, хто батько її дитини. Але вона про це навіть не згадувала, ніби від мене могла зійти небезпека для нього. Зараз я з вдячністю подумав про Маріцу, адже, якщо темна щось і зчитає з моєї пам’яті, то там не буде чіткої інформації про те, що у мене є син. Я ж-бо не мав остаточної певності.
Пляж був заповнений десь на дві третини і ми пішли берегом, шукаючи місце ближче до води. Тим часом мене ні на мить не полишала думка про пару, яку ми перегнали, і я крадькома кидав погляди назад. Вони вибрали місце біля самого прибою і поскидали одяг. І тут я побачив, що жінка була тією пампушкою, яка витанцьовувала в бенкетному залі на судні, а чоловік — той з єгиптян, з якого я вигнав сина Мардука. Тепер його тіло вже стало звичайною людською оболонкою — темно-руді мощі кольору мумії. Такий самий колір мала примара, яка привиділася мені на письменницьких зборах, тільки ЦЯ була удвічі менше і без рогу. Раптом я почув голос Маріци: