— Кажи, — почувся вже спокійніший голос лікаря.
— Мені дав її один чоловік. Він і є справжній замовник.
— Хто?
— Я не можу його назвати, бо цим підпишу собі смертний вирок.
— У тебе є вибір: або сказати хто і зробити ноги, а ти встигнеш утекти, або ж скласти компанію котові.
Якийсь час панувала мовчанка, а тоді почувся голос Ксилантія:
— Підійдемо з іншого боку. Хто той кент, що був з тобою?
— Солодкий його прізвище. Мешкає в приватному секторі на Чорноморці, а я винаймаю в нього житло. Ми познайомилися біля музею катакомб. Щосуботи відмічається в міліції. Достроково звільнений, чи щось таке. Сидів за пограбування. Маю підозру, що це він дав номер мого мобільного телефону тому крутому, що нас найняв. Він — крутий і всучив мені шприц.
— Хто він — той крутий? — запитав Костя.
— Не знаю. Клянусь батьком усіх народів, не знаю! — у голосі в’язня вчувався розпач.
— Гаразд, за яких обставин відбувалася передача шприца та грошей? — знову Костя.
— Ну, він — крутий мені подзвонив і запропонував зустрітися й погомоніти про співпрацю. Місце зустрічі призначив біля пам’ятника Дюкові. Сказав, що треба викрасти й доправити йому дуже небезпечного типа. Чоловік той, буцімто, оприлюднив якусь державну таємницю, до того ж має здатність убивати на відстані… Власне, це друге — правда, інакше я б тут зараз не сидів. Він оповів, де його можна схопити. Крутий також сказав, що самому мені його викрадати не обов’язково і що я можу когось піднайняти. Дав десять тисяч доларів і телефон, по якому я мав би запропонувати отому… — темний, мабуть, кивнув на Ксилантія, — взяти участь у роботі. Звісно, без посилання на справжнього замовника. І гроші, і коробочку зі шприцом, і фото чоловіка, якого я мав був викрасти, висипав з мішечка на парапет. Напевне, щоб не залишати відбитків пальців. Ось і все.
— Крім одного — куди ти повинен був доправити викраденого?
— Ага… Він сказав, що потелефонує сам, а доти ми мали відвезти його на Чорноморку до Солодкого. У того там гараж… Замовник подзвонив раніше, тільки-но ви привезли… — в’язень загарчав, — отого вражину до третього стовпа. Наказав не підходити і тримати вас на оці. Ми стежили спочатку з Херсонського скверу; у Солодкого був бінокль. Бачили, як ви кудись поїхали, залишивши одного з вас біля стовпа, а тоді по нього під’їхала вже інша машина. Ми подалися назирці, але скоро втратили вас із виду. Номерний знак вашої білої машини помітили цілком випадково. Солодкий зразу ж подзвонив крутому — той запанікував, а тоді наказав за будь-що виловити когось із вас та допитати, де отой підарас. Ну, а далі ти вже знаєш.
— Тобі відомо, що вас супроводжувала міліцейська машина? — озвався Костя.
— Ні.
— Ми її одразу ж засікли, щойно виїхали на шосе на вашому фургоні. Хвоста зрештою спекалися, хоч і довелося чимало попетляти. Схема була така: ви берете мене чи Ксилантія, довідуєтеся, де тіло «замовленого» й повідомляєте крутого, а той — патрулів. Міліціонери «знаходять» тіло, вилучають у мене шприц з отрутою, на якому відбитки моїх таки ж пальців, і мишоловка зачинилася. Далі — суд і законний вирок. Не знаю, які плани у крутого щодо вас із Солодким, а от щодо мене й того, кому я мусив був укоротити віку, наміри його — не найсвітліші… Висновок: крутий працював або з переодягненими в міліцейську форму перевертнями, або ж з міліцією. Так чи інакше, у всьому світі це зветься одним словом — «мафія».
— Він до вас усе одно добереться, якщо не через оцього телепня, телефон якого він же нам і дав, то через номерний знак вашої таратайки. Це питання часу. — У голосі темного з’явилися вібрації, яких раніше не було. Це був голос вселенського зла. — По-доброму, звільніть мене… Гроші можете лишити собі. Все обійдеться без жодних наслідків. Обіцяю!
— Хто ти такий, щоб обіцяти? Ти — найманець, кілер з особливих доручень. А є ще гравець і той, хто над ним. Теж мені, обіцяльник!
І тут почулися звуки якоїсь метушні, а тоді знову — голос темного, у якому не можна було розібрати жодного слова, крім суцільного матюччя. У нього почалася істерика. З того словесного потоку я виділив тільки: