Якщо внутрішній охоронець був спроможний ідентифікувати земного темного і безпомилково розпізнати прибульця з Орбу, то мені, щоб запримітити у вуличній метушні звичайного філера, треба було виявити неабияку пильність. Я підходив до кіосків, купував газети, водночас спостерігаючи, чи не причепився хвіст. Скоро, проминувши Преображенську вулицю і вийшовши на Грецьку площу, сів у маршрутне таксі, що саме від’їжджало. А тим часом з голови не виходило: чому біля храму зібралися ті, хто три покоління тому винищив геть усіх священнослужителів великої імперії і більшу частину храмів?
РОЗДІЛ 12
До будинку, де жила моя сестра, залишалося метрів двісті, коли я вийшов з маршрутки і, віддалившись від головної магістралі, пішов дворами. Водночас пильнував, чи мене ніхто не супроводжує. Добре усвідомлював, що всі намагання бути невидимим нічого не значили для сучасної техніки стеження. Але рефлекс колишнього гнаного весь час тримав мене в стані готовності. З огляду на ситуацію з Солодким і вінничанином, вже йшлося не про звичайного хвоста, а про можливий замах. От тільки з усіх можливих знарядь самооборони у мене були ноги легкоатлета і призабутий досвід розрядника з боксу.
«Треба б придбати пістолет…» — майнула думка.
«Ага, — озвався мій одвічний внутрішній опонент, — це й буде та зачіпка, за яку вхопляться ті, що переслідують. Стаття називається «незаконне зберігання вогнепальної зброї». «Можна, звичайно, й зареєструвати…»
Я вже був дістав мобільний телефон, щоб потелефонувати Кості і спитати, де можна придбати пістолет, та раптом схаменувся. Той, хто знає мій номер телефону, легко може налаштуватися на його частоту і не тільки чути, а й записувати розмову. Тим часом все свідчило про те, що мого другого номера у них немає. Поки що немає.
Почуття тривоги з’явилося щойно я почав набирати код номерного замка на вхідних дверях у будинок. Воно не полишало мене й тоді, коли піднімався сходами на третій поверх. Я ніби йшов по чийомусь запаху, який зник щойно я переступив поріг спільного, на три квартири, відсіку. Якщо це не помисливість, то той, хто «наслідив», далі дверей у відсік з хитромудрим замом не проник. Поза всяким сумнівом, зовсім недавно тут побував темний. Раптом спало на думку перевірити, чи й вище на сходах знати цей «дух». Але досить було піднятися всього один марш нагору, щоб переконатися, що «запах» тягнувся лише до третього поверху. Отже, мене таки вистежили. А скоріше за все перейшли до плану «Б». Важко-бо припустити, що темні, яких доволі на всіх рівнях влади і які живуть очікуванням минулого, не розгледіли всю мою рідню під «мікроскопом» і не знали, що я часто буваю в Одесі у сестри. Досі вони остерігалися знищити мене традиційним способом, яким зазвичай позбувалися політичних опонентів чи бізнесових конкурентів. Адже мої читачі, а їх немало і в середовищі силових та правоохоронних структур, пов’яжуть акцію з моєю творчістю і тим, кого вона найбільше викриває. До того ж у кількох моїх друзів, у тому числі й столичних, — письменників і журналістів зберігаються листи про те, що в моїй квартирі у мою відсутність було проведено обшуки. Там наводяться навіть інтервали дат і місяці, коли це відбувалося. Ті листи будуть негайно оприлюднені в друкованих засобах масової інформації і на сайтах.