Выбрать главу

— А то ж як!

— Холера ясна, — вилаявся невдоволений Вітряк.

— А ти, хлопче, лежи і не рипайся, — посміхнувся Коник.

— Та куди вже мені, — скрушно зітхнув домовик і відвернувся до стіни.

3

Ранок видався не надто привітним. Падав дрібний дощ, було сіро й вогко.

Мефодій справді прокинувся першим і відразу почав збиратися в дорогу.

І яким же був його подив, коли, вийшовши з куреня, він побачив Жменьку, Коника, Никодима, Нікеля та Мурка, всі як один уже були готовими рушати. Упир витріщився на них як баран на нові ворота.

— Ти як хочеш, упиряко, але ми з тобою, — сказав Никодим, взяв лантух, що стояв біля нього, і закинув за плече. — Ми всі любимо Пташку, еге, хлопці?

— Атож! — відповіла нечисть.

Із хати вийшли Гапка з Андрієм.

— І нас заждіть, — сказала Гапка і кинулася до річки — вмиватися. — Я швидко, та й рушаємо.

Мефодію нічого іншого не лишалося, окрім вдячно вклонитися друзям.

До Мефодія підійшов Андрій.

— Ми вирішили з тобою йти. Я знаю дорогу. До Пирятина, а там уже якось знайдемо!

— Дякую, братику, — відповів упир, зняв шапку й обняв Андрія.

Із віконця третьої хати показалося невдоволене обличчя баби Галі.

— До Пирятина! — скрикнула вона. — Світ за очі, і не поснідавши! Хай Бог милує!

Мефодій зробив рішучий жест рукою.

— Зберіть нам з собою, бабо Галю, — мене аж марудить, так тягне в дорогу.

Тим часом Андрій підійшов до нечисті.

— А скажіть-но мені, братіє, — сказав він, — чого це ви усім нечистим скопом з нами вирішили?

Никодим нахмурився.

— Мурко розповів нам, що він бачив, і нам здається… Ні, ми впевнені, що знаємо, куди потрапила Пташка!

— Ми здивовані, гм-м-м, — мотнув головою Коник.

— І стурбовані, — додав Жменька.

— До чого це ви ведете? — стривожився упир.

— Назва Березова-Рудка щось тобі говорить? — спитав його Никодим.

Упир насупив брови.

— Н-н-ні…

— А й не дивно, — посміхнувся Коник. — А ось Жменька, хоч і Муромський, а про Рудку чув. Еге ж? — конюшний запитально глянув на лісовика.

— Аякже! Хоча й не був там.

— Та що за Рудка така?! — крикнув, не витримавши, упир.

— Вітряк знає. Але зачекаймо, хай підійде Гапка, — спокійно відповів Никодим, — вона теж має знати, куди ми йдемо.

Гапка не забарилася.

— Гайда в курінь, до Вітряка, — скомандував Никодим.

І всі восьмеро зайшли до куреня.

Вітряк теж прокинувся. Його вже не лихоманило, і він напівсидів на своїй лежанці.

— У! Доброго ранку!

— Як ти, Вітряку? — спитала його Гапка.

— Краще. Прийшли про Рудку послухати? — посміхнувся домовик.

— Вітряк єдиний з нас, хто там був, хоча родом ми всі звідти, — зауважив Никодим.

Вітряк узяв кухоль, що стояв на долівці коло лавки, зачерпнув води з цебра, яке було тут же, і жадібно приклався до неї.

— Ух! Сушить, неначе тиждень пиячив! — видихнув він. — Із чого почати?

Никодим почухав потилицю.

— Ну, з самого початку давай.

Вітряк кивнув.

— Гаразд, слухайте. Розкажу я вам, звідки нечисть рід свій веде, адже, як мені відомо, ми аж ніяк не створіння Божі. Отож слухайте.

— Чи знаєте ви, що Сатана — найбільший у світі зрадник?

Усі мовчали, адже знали, що це так.

— Так-от, цей нечистий зрадив Бога і був скинутий з неба. Його підтримала ціла зграя подібних йому покидьків, які згодом теж зрадили Бога і стали демонами. Але відомо, що хто зрадив раз, зрадить і вдруге… Серед тих демонів було три брати, і звали їх Одін, Сет і Праліс. Вони збунтували проти Люципера і пішли від нього. Брати покинули пекло і оселилися на землі. Одіну дісталися Захід і Північ, Сету — Південь і Схід, а Пралісу — ті землі, де згодом оселилися древні слов’яни. І почали брати створювати нечисть. Наприклад, ельфи, ґноми, мурки, німфи — то діло рук Одіна, іфрити, ламії — Сета, а ось нашу братію створив Праліс.

— Гм, ніколи такого не чув, — сказав Андрій. — І де ж вони тепер, ті демони?

— Слухай, — повів далі Вітряк. — Сет прожив недовго. Створені ним іфрити і ламії були надто жорстокими і ненависними до всього живого. Вони не терпіли ніякої влади над собою і вбили Сета майже одразу після свого створення.

Одін прожив довше, але…

Вітряк глянув на Мурка, і той продовжив розповідь:

— Ельфи дізналися пр-р-ро якусь стр-р-рашну таємницю Одіна, р-р-розгнівалися і знищили його. Після того вони безслідно зникли.

— А Праліс? — спитала Гапка.