— Так би й зразу сказала, що я задурний для вас!
— Ну, чого ви так… — злякалась Марія. — Я нічого проти вас не маю. Просто…
— Е-е… — хитро примружився Дмитро. — Мене не обдурите! Я хоч інституту не кінчав, проте людей наскрізь бачу.
— Гаразд, — тоном, котрий не обіцяв нічого хорошого, мовила вона. — Підемо!
Господи, що робилось на вулицях… в суботу і в неділю! Людей сила-силенна, і всі прогулюються попід руки. Взад-вперед, взад-вперед. Марії аж недобре зробилось. Коли їй траплялось бувати в такий час на вулиці, вона ледве стримувалася, аби не втекти. Спішила із заклопотаним виглядом на квартиру, щоб там залізти з ногами на ліжко і просидіти до вечора, роздумуючи над різними вічними проблемами.
Дмитро взяв її під руку, але вона не стишила ходи.
— Куди ви так спішите?
Марія промовчала, і комедія тривала далі.
— То що будемо робити? — нахилився до неї Дмитро.
— Не знаю…
— Давайте підемо в кіно.
— Можна і в кіно, — погодилась вона.
— О, а я думав, що в нас нічого не вийде! — задоволено засміявся Дмитро.
— Що ви маєте на увазі?
— От тобі й на! Знову починається…
Коли вони виходили після фільму з кінотеатру, хлопець прицмокнув:
— Оце любов, я розумію! Таке хіба в кіно буває… А як той застрелився, бідолаха!
— Щось задовго він помирав, — зіронізувала Марія, але до Дмитра те не дійшло.
Вони разом зі всіма поповзли через парк.
«Яка я ідіотка! Понесло ж мене в це кіно!» Марія сама з себе дивувалась. Почувала себе ніби на іншій планеті. Дмитро привів Марію на танцмайданчик, і вона тільки тоді опам’яталась, коли заграла музика і почалися танці.
Танцювало, може, зо п’ять пар. Решта позбивалась в купи й базікала просто серед майданчика. Лише тоді, коли почався шейк, усі купки стали стрибати. Марія просто вжахнулась. Їй пора б уже на пенсію, а не витинати серед цих восьмикласниць.
Десь назрівала бійка, і всі посунули юрбою туди.
— Як хочете, залишайтесь, а з мене досить! — не витримала Марія.
— Ага, — ледь стримуючи позіх, сказав Дмитро.
— Я теж спати хочу, — зіронізувала вона.
— Вам зі мною скучно, правда? Мовчите, інтелігентна ви дівчина…
— Можете мені цього не нагадувати, — відказала Марія.
Не встигли вони відійти й десяти кроків, як Дмитро ожив і поліз цілуватися.
— Е-е, це ви киньте!
— Ну, чого ти? — здивувався той, не рознімаючи рук.
Він важко задихав, щораз міцніше пригортаючи її до себе. Марії раптом стало моторошно в цій темряві.
— Пустіть, бо закричу! Як вам не соромно!
Дмитро якось умудрився її поцілувати. Марія від несподіванки завмерла, але в наступну мить різко рвонулась. Він спіймав її за руку, і вона скрикнула тоненьким голосом:
— Ой мамо!
— Чого боїтеся, я вас не з’їм!
Марія, страшенно обурена, пішла геть.
Дмитро не відставав.
— Ну, чого ви йдете за мною! — зірвалась вона. — Забирайтесь геть! Не хочу вас бачити…
Він зупинився, але Марія й далі відчувала його присутність, хоч не дозволяла собі обернутись. Тільки коли добігла до дому, озирнулась біля під’їзду. Ніхто за нею не гнався.
Серце їй шалено калатало, й губи були ніби не її.
І все тіло неспокійно тремтіло.
9. Свято
Мама… Коли Марія приїжджала до неї у відпустку чи на свято, серце стискалось від жалю.
Мама жила сама у квартирі з двох кімнат, кухні й передпокою в старезному будинку з облупленим фасадом. Увечері, рівно о восьмій годині, пронизливо калатав допотопним шкільним дзвоником сміттяр, і треба було за гри хвилини спуститись з п’ятого поверху, перебігти з десяток метрів до дороги, висипати сміття в смердючий бридкий кузов.
Мама була вже старенька і хвора. Вічно бідкалась, що не може до неї приїхати. Натомість часто посилала то печиво, то теплі рукавички, чи шкарпетки, і Марія уявляла собі, як мати йде за півкілометра на пошту, довго стоїть у черзі, щоб здати незручний ящик. Сама маленька, худенька…
Марія панічно боялась її смерті. Відколи помер тато, квартира стала порожньою й сумною. Чи їй просто так здавалось?
Марія ніколи не звіряла батькам свої таємниці. Мала досить-таки пуританське виховання з безліччю заборонених тем. І тому рано стала мріяти про маленьку кімнату, де можна було б почувати себе затишно й спокійно, куди б приходили тільки її друзі. Це бажання здавалось їй цілком здійсненним, треба тільки одержати квартиру. Та це було найважче.