— Та… — скривився Лялечка і хотів було уже сказати чого, але тут надійшла баба.
…Лис з’явився вночі, коли вже всі, крім Лялечки, спали. Пошкрібся лапою в шибку, і Лялечка йому відчинив. На небі було дуже багато зірок, і хлопець добре бачив Мацька.
— Який ти гарний! — вигукнув він захоплено.
Ні сліду зеленої фарби не лишилось на золотій шерсті лиса.
— Збирайся хутенько! — сказав Мацько. — Підемо до лісу. Там зараз свято. Карнавал!
— Ой лисику! — зрадів Лялечка. — Як добре, що ти прийшов!
— Швидше! — попросив лис.
Лялечка похапцем натягнув штанці, светрик, взувся в сандалики.
— А тепер лізь через вікно. Тут невисоко, стоїть лавка.
Не встиг Лялечка стати на землю, як лис помчав уперед, кличучи його за собою.
— Ходи швидше! Я тобі по дорозі все розповім, коли вийдемо за село.
Лис біг попереду, а Лялечка — за ним. Дерева кидали тінь на стежку. Лялечка тремтів, — чи то від холоду, чи то від страху, але не скаржився. Вони довго скрадались по вулиці, причому Мацько тиснувся ближче до парканів, а Лялечка йшов посередині. Так вони дісталися аж до річки, котра світлою смугою вирізнялась у темряві. Лис безпомилково знайшов місток, і Лялечка, хоча боявся йти по хистких дошках, заплющив очі і сміливо рушив за Мацьком.
— Ху! — полегшено передихнув лис. — Тепер нема чого боятись! Можна й розповідати.
І Мацько розповів про свій успіх.
— Ой лисику, який ти молодець! — зрадів Лялечка і хотів переповісти розмову з лісником, але лис раптом зупинив його:
— Слухай, на нашому лісовому святі не повинно бути людей. Так що коли хтось поцікавиться, хто ти, кажи, що ти лис, котрий прибрав собі образ людини.
— А ти мене не залишиш? Я боюся…
— Ні, але, на всякий випадок, ти лис. Домовились?
— Ага. Я ще ніколи не був лисом.
— Ти не лис, а людина. Тобто ти лис, але переодягнувся, прибрав образ людини. Але ти не лис. Тьху, геть заплутався!.. А ось уже й ліс. Зараз я тебе виведу на галявину. Там танці в розпалі.
Вони пішли вузенькою стежечкою поміж дерев і невдовзі почули співи, музику, гамір…
Лялечка аж заплющив очі від яскравого світла, а коли очі звикли, став на місці як вкопаний. Нічого подібного він досі не бачив. На величезній галявині кружляли звірята в масках і дивовижних костюмах. У Лялечки в дитячому садку під Новий рік теж влаштовували карнавал, і всі діти в костюмах танцювали з Дідом Морозом навколо ялинки. Але тут було цікавіше: танцювали білки, зайці, вовки, тигри, мавпи, папуги, різні небачені звірі, а посередині галявини стояв дикий кабан, одягнений в людське вбрання і з рушницею. А всі інші навколо нього кружляли.
Лялечка аж засміявся з такого. Звірята кружляли і співали:
Весь час співали одну й ту ж пісеньку.
— Ходи, потанцюємо! — нагадав про себе лис, і вони розірвали коло танцюючих. Лялечка однією рукою тримав за лапку білку, а другою — Мацька.
Лялечка теж заспівав:
А лис лукаво підморгував і співав тонким голоском:
І все було б добре, якби Мацько не помітив серед танцюючих юну лисичку і не кинувся до неї.
— Куди ти? — перелякано крикнув Лялечка. Та лис уже зник, і коло закружляло ще швидше. «Тигр» вхопив Лялечку за руку. Хлопець марно озирався за лисом. Легковажний художник забув про нього.
— Де це ти такий костюм собі видряпав? — спитав Лялечку «тигр». — Навіть не вгадаю, що ти за звір.
— Я лис, — відповів навчений хлопець. — Тобто я людина, тобто тільки вдаю з себе людину, а насправді я лис. Але я теж не вгадаю, що ти за звір.
— А я вовк, переодягнений в тигра.
— Вовк? — злякався Лялечка. — Скажи, а вовки не їдять лисів?
— Ха-ха! — зареготав вовк. — Ти не тільки костюм на себе натягнув людський, а ще й по-людському говориш. Де ти раніше був? Ти б у нашій виставі браконьєра зіграв. Але то нічого. Ми тебе ось замість Мілорда поставимо. Страшніше буде, а то всі щось занадто розвеселились. Ніякого страху не почувають… Нічого, завтра я їм покажу! Я, слава богу, не вегетаріанець! Ходімо, лисе!