Данило позіхнув, ліниво пошкріб під пахвою і вийшов на кухню. З отриманням диплома він зробив блискучий внесок у зміцнення свого становища, переставши, нарешті, бути неуком. У холодильнику було що вибрати, то витягнув на світ божий пляшку нарзану, відкрив об стілець і хильнув холодного шипучого питва просто з горлечка. Не дивно, що, після всього випитого учора в ресторані, палило всередині. Догодила собі й Ірка. І різними балачками, і шампанським. А! Данило згадав, що діти ж у матері. Він солодко потягнувся. Можна ще поспати. Вони мають їхати до Боба дивитись фільм, який той сам зняв, але у них ще є час.
Ірка давно уже морочить йому голову, щоб і він дістав кінокамеру. Дістати її як раз плюнути: ціле місто знайомих, але звідки бабі зрозуміти, що у нього нема часу. Мало того, що робиш, як віл, треба ще й книжки скуповувати за скажені гроші. Та й читати ж колись треба. Деколи чорти беруть від спілкування з цією паршивою інтелігенцією. Все мусиш знати, все прочитати, щоб тебе дурнем не вважали. Та за десять років уже насобачився. Коли не прочитав чогось, Джонса там чи Пруста, то досить скривитися, сказати: «Класиків треба поважати!» А жінка! Мов та пила, і дихнути не дасть. Ех, так і рвонув би оце до когось із своїх старих дружків, до Прокурора чи Дімки. Випили би самогону, поговорили про бабів. Але куди там! Становище не дозволяє, та й кореші стали єхидними. Чи, може, їх завидки беруть?
Трикімнатна квартира, угорські гарнітури, фінська кухня, чеський кришталь, килими. Живе Процик!
Данило допив нарзан, витер губи рукавом шовкової піжами і пішов досипати. Але одразу заснути йому не вдалось. Ірка ввімкнула стереопрогравач, що стояв коло ліжка, і, заплющивши очі, слухала класичну музику. Данило ліг біля неї.
— Бах?
— Вівальді! — зневажливо буркнула дружина. — Не заважай.
Обличчя в неї було геть заспане й аж землисте. Данило вже пожалкував, що спитав. Заплющив очі і витягнув ноги. Що за дурна звичка слухати вранці музику! Він сприймав музику лише на п’яну голову. Добре, що вони живуть в центрі й повертались із ресторану пішки. А то він неодмінно б розбив машину. Новісінька «Лада»! Шкода. Не один собі морочить голову, докопується, звідки у Даника стільки грошей набралося. Хай собі морочать! На нього вся автобаза працює. І людям добре, і йому добре. Тесть вмер, але ставлення до них не змінилося. Ніби й не помітили. Шоферня у Данила в кулаці. Поважає, мусить поважати. І план виконують, і в кишеню мають що покласти.
— Тобі подобається? — підлізла Ірка ближче.
— Угу… — Він обняв її, не розплющуючи очей.
— Правда добре, що ми самі?
— Угу…
Данило був не проти того, щоб заснути, але жінчині пальці вимогливо ковзнули по його плечі. Музика не вгавала, і не було змоги її позбавитись. Данило поцілував жінку в губи, з яких ще не вивітрився запах вина, і скинув із себе ковдру, здійснив те, до чого зобов’язував його шлюб. Потім обоє довго віддихувались. Тимчасом замовкла музика, але Ірка плаксивим голосом сказала:
— Ти мене не любиш!
За десять років вона розтовстіла, але тоненький дитячий голосок не змінився. Данило невдоволено засопів.
— Ведмідь! — У жінчиному голосі він уловив прощення.
Жінка деякий час нерухомо дивилась в стелю, доки її очі самі по собі не заплющились. Скрутившись клубочком, вона поринула в сон.
Треба було приготувати сніданок, хоч трохи прибрати в квартирі. Люда хотіла це зробити, доки не прокинулась мала. Вона якраз ставила чайник на плиту, коли почула сміх Наталочки. Дивна дитина! Дуже рідко плакала, а прокидалась завжди зі сміхом. Так пташки починають свій день співом. Невідомо у кого вона вдалась. Люда з дитинства була серйозною дівчинкою, а її чоловік, Володя, взагалі не мав почуття гумору.
Чи буде ця дитина завжди така весела? Краще хай вона сміється, ніж над нею сміялися б. Все життя, за винятком небагатьох світлих днів, здавалось двадцятишестирічній жінці суцільною насмішкою над нею.
Зрештою, все вона приймала, як належне, і дуже швидко навчилася не дивуватись нічому. Стала менш вразливою, повірила, що світ повен дріб'язкового й зайвого і що всі трагедії юності не були справжніми трагедіями.
Дарма що вона не стала такою, якою хотіла. Люда не вірила, що в цьому місті можна стати кращою. Ще на початку свого заміжжя вона ночами, припавши до чоловікового плеча, умовляла його кудись виїхати. Але народилась Наталочка, і все полетіло за вітром.